Тимофій витягнув ключі, вибрався з крихітного салону «Панди» та швидкими кроками попрямував до будинку.
Рута провела його поглядом, а тоді, сховавши долоні між колінами, нахилилася до лобового скла. Малолітражка стояла під крислатою вишнею, і крізь гілля дівчина бачила, як небом із заходу, зіштовхуючись і розростаючись, повзуть темні хмари. Вона дивилася на них так довго, що заболіли очі, потім змежила повіки та із заплющеними очима похитала головою.
100
Рута розклепила повіки під гуркіт чогось важезного, що гепнулося на кришку капота з дерева. Дівчина сіпнулася, кинула погляд на гілля й тільки потім опустила його на кришку, що прикривала двигун «Панди». Посеред неширокого капота утворилася вм’ятина, і в ній хтось лежав. Чоловік. Він ворушився. Рута нахилилася до лобового скла, придивилася та відсахнулася. Голова повільно повернулась, і дівчина побачила опуклі, наче в ящірки, очі, хижо вишкірений рот і смужки чорного диму, що, немов бакенбарди, звисали зі скронь.
На неї, видаючи горлом зловісне поклацування, витріщався Ілля.
Рута втиснулася в сидіння. Вона вві сні.
Чорт забирай, вона заснула!
Наступної миті довкола машини неначе розлили чорнило. У повітрі розпливлися темні плями. Закручуючись, вони зливалися та формували зусібіч автомобіля непроникну стіну з пітьми.
Жах розверзнув перед Рутою свою огидну пащеку.
Дівчина заскімлила й закрутила головою. З чорноти одна за одною виринали темні постаті в напівзотлілому дранті та обступали машину. Рута закричала. Істота на капоті стала на коліна – її голова рухалася з боку в бік, як на підшипнику, – й очманіло загамселила в лобове скло. Потвори наблизилися, взявши автомобіль у кільце. Хтось посмикав ручку дверцят із правого боку. Дівчина шарпнулася, закричала гучніше та заметалася салоном, не знаючи, куди подітися. Темрява проникала крізь вентиляційні отвори, Рутині легені горіли, істота на капоті нарешті розбила скло і…
101
…Тимофій грюкнув дверцятами з боку водія, і дівчина широко розплющила очі. Побачивши хлопця, спершу сахнулася – серце ледь не вискочило з грудей, – але за мить полегшено видихнула та з’їхала сидінням.
– Ти чого? – стурбовано зиркнув на неї Русецький.
Рута дихала так, ніби щойно випірнула на поверхню, пропливши два десятки метрів під водою.
– Вони були тут, – хрипнула вона. – Щойно.
І хоч розум досі відмовлявся вірити в реальність світу по той бік Рутиного сну, хлопець здригнувся.
– Хто?
– Істоти.
– Ти заснула? – Він обвів напруженим поглядом тісний салон «Панди».
– Так. На кілька секунд.