Твердиня

— Ґреме, не починай. Ти міг розрулити все інакше.

Під конусом з гілок умить виразно прорізалось полум’я. Сьома хекнув і примружився: теплом обпекло очі. Вогонь прудко розростався, радіючи, що вибрався на волю.

— Ти вважаєш, було б краще, якби я просто стояв і дивився?.. Семе, не мовчи.

— Міг би викласти все делікатніше. Ти був грубий, як селюк.

— А, — махнув рукою Ґрем, — начхати.

«Мудак», — подумав росіянин із невластивою для себе жовчю.

Японка й американець, не розчіпляючи обіймів, присіли на каремат коло вогню. Семен відсунувся. Хвилин десять усі троє мовчали, спостерігаючи, як гарячі язики витанцьовують на чорних гілках.

— Хочу додому, — шморгнула носом Сатомі.

Ґрем поцілував її волосся, а тоді прискіпливо подивився на росіянина:

— Що скажеш? Валимо?

Сьома підклав у багаття кілька галузок. Вони були сирими. Вогонь засіпався, зашипів. Росіянин навмисно не відповідав, тягнучи час, щоб подратувати мулата. І так було зрозуміло.

— Враховуючи те, що тільки-но сталося, — взявся доводити Ґрем, — невже ти будеш наполягати на…

Семен не дослухав його:

— Зранку вирушаємо назад.

Вибору не було. Продовжувати експедицію в такому настрої безглуздо і небезпечно.

Сатомі не втримала полегшеного зітхання, і знову запала мовчанка. Багаття догризало головешки. Ґрем заколисував японку. Дівчина придрімувала. Сьома, не кліпаючи, телющився на вогонь. Коли-не-коли росіянин скидав голову і водив нею навкруги, промацуючи очима морок. Немовби чекав на щось, що мало з’явитися з джунглів. Потім заспокоювався і знову втуплювався у багаття.

Так просиділи ще з півгодини. Левка до кісток обгризали москіти, але він уперто не вилазив із кущів.

Зрештою Семен підвівся:

— Піду поговорю з ним.

— О’кей, — байдуже муркнув американець.