Твердиня

22
18
20
22
24
26
28
30

— Кі-ян-пух… Ні… Кі-ян-па-хуря?

Японка посміхнулась і нарешті повернула голову. В мерехтливому відсвіті вогнища ямки на її щоках стали запаморочливо рельєфними. Левка кинуло в дрож від одного погляду на них. Йому страшенно захотілося її поцілувати.

— Та ні! Kyanpufaia.

— Кіампіфайя.

— Ось так правильно! — Посмішка поширшала. — До речі, ти маєш знати це слово. Воно запозичене з американської — від camping fire[104].

Українець вирячив очі, а тоді, подумки прокрутивши слово, і собі засміявся.

— Не може бути! — Комизливе kyanpufaia виявилося вимовленим на японський манер англійським словосполученням «camping fire».

— Так. Я не обманюю!

— Справді? Дивина. Ніколи не думав, що японці щось запозичили в американців.

— Ми багато чого запозичуємо. — Сатомі на мить замислилась і виправилася: — Ми багато вчимося.

— Зрозуміло. — Лео задер голову. — А як по-вашому буде… небо?

Hoshi.

— Хоші.

— Ага.

— А як… як будуть зорі?

Небо над табором було гнітюче-чорним. Де-не-де Левко ще розрізняв віття високих дерев, проте понад ним, хай як напружувався, бачив лише розжирілу масу пітьми; крізь неї з космосу не пробивалося (та й не могло пробитися) жодного промінчика. Ані сліду від зір. Хмари були грубими й товстими — такими, що навіть із гармати не прострелити.

Sora.

— Сора, — повторив він. — Майже як українською — зорі.

Сатомі затихла. Левко не знав, як далі вести розмову, за що зачепитися, як повернути діалог у потрібне русло. Його ледь не тіпало від власної незграбності. Раптово він усвідомив, що мимоволі повторює неоковирні дії головного персонажа стрічки «Той, що пройшов крізь вогонь» — пластмасового фільму, в якому за неперервною чергою режисерських ляпів було важко не те що насолодитися, а навіть простежити за сценарієм. Режисер Іллєнко двічі за фільм втягував свого героя у лінгвістичні дискусії штибу «а переклади мені…» з героїнями: спершу із закоханою в героя росіянкою, а згодом, у Канаді, з так само закоханою індіанкою. На думку Михайла Іллєнка, така «любовна» бесіда мала неминуче закінчитися надзвичайним, приголомшливим сексом. Левко розумів, що в житті воно трохи інакше, через це нітився ще більше, а проте… продовжував дурнувату гру в слова.

— А «зоряне небо»?