— Я теж залишаюся.
— Ти?! What the fuck?! Ти при своєму розумі?
— Сем має рацію. Ми не можемо покинути Левка самого.
— О Господи… У вас від спеки скипілися мізки, та ви просто…
Семен підвівся і почовгав назад до вогню. Він сказав усе, що мав сказати. А далі — хай буде як буде. За його спиною американець щось запально доводив своїй дівчині. Сатомі час від часу не менш запекло протестувала.
Сьома присів коло українця. Безмозкі жуки один за одним пікірували в полум’я. Деякі влітали просто у пурпурні вогненні язики і лускались, видаючи чудний звук, схожий до попкорну, що репає на сковорідці. Інші падали неподалік, але продовжували, плавлячись і агонізуючи, отупіло повзти до вогню — назустріч смерті.
Переказувати розмову не було сенсу. Левко і так усе чув.
— Ти знаєш, куди йти?
— На захід. Якщо Твердиня існує, то вона десь там…
— Добре. Я лягатиму. До завтра.
Левка терзали суперечливі відчуття. Він перекрутив епізод на свою користь, лишив за собою останнє слово, але… не відчув ані крихти радості.
— На добраніч.
Семен поліз у спальний мішок. Стало тихо.
То була їх точка неповернення. Остання мить, коли вони ще могли впливати на подальші події.
Ламаючися, затріщало гілля. Хтось, не криючись, проривався до табору.
Грубо вирваний зі сну, Левко вивільнився зі спальника і сів. Подекуди над головою проблискували сріблом зірки. Хмари відкотилися за обрій, здається, вдруге за час подорожі оголивши небо, проте місячного сяйва не вистачало. Гіллясте склепіння сумлінно охороняло темряву при землі. Тримаючи витягнуту руку перед собою, Левко не бачив далі ліктя.
Через секунду після пробудження його серце заскочило в глотку й зірвалось на галоп.
Тріск не стихав. Ближчав.
Зліва вжикнула блискавка спальника.
— Лео? — Українець не бачив лиця, лиш за голосом упізнавши Семена. — Ти чуєш?
ebooksa