Відлига у взаєминах із Ґремом Келлі тривала рівно рік — до наступного «Super Bowl», у якому «New York Giants» (НФК) виграли у «New England Patriots» (АФК) із рахунком 21-17. Наприкінці лютого 2012-го Ґрем порвав із Аннет, двадцятисемирічною цибатою шведкою, з якою зустрічався цілий рік, і… почав підкочувати «батарейки» до Сатомі.
Винен у тому був тільки українець.
Левко вперше побачив японку у вересні 2010-го, коли приїхав на магістратуру в КТН; вони потрапили в одну навчальну групу. Спочатку Сатомі йому геть не сподобалась. Нижче середнього зросту, з пласким круглим обличчям і розкосими очима, не худа, але далеко не з пишними формами — вона здавалась звичайною, такою, як усі. Весь наступний день хлопець придивлявся до дівчини, щонайменше сотню разів запитуючи себе: що в ній такого? Чому не може викинути її з голови? Прийшовши на заняття третього дня, Лео вже не міг відірвати від Сатомі погляду. Його жбурляло в дрож від одного погляду на коротке, лиш трохи нижче вух волосся, що тисячами голок спурхувало в повітря, коли японка швидко повертала голову, він насолоджувався її дитячим сміхом, упивався м’яким акцентом, крадькома спостерігаючи, як напинаються маленькі груди під кофтиною. Тоді Левко вперше відчув, як поміж ребрами спалахує полум’я ревнощів, — не він один бачив у Сатомі звабливу жінку. Під кінець дня хлопець зловив себе на тому, що намагається вгадати, якого кольору в неї трусики…
Сатомі була не проти зустрічатися з українцем. От тільки Левко через невпевненість і незрозумілі підліткові комплекси, які ще не витравило життя в Європі, страшно, нелюдськи, безбожно тупив. За півтора роки навчання в Департаменті промислової екології він двічі запросив Сатомі в кіно і один раз — на льодовий каток. Дівчина погоджувалася, проте жодного разу справа не йшла далі проводжань до студентського кампусу. Приблизно через півроку, втомившися вимальовувати Левка у своїх фантазіях, японка почала розглядати альтернативні варіанти.
Ґуннар Іверс піднявся на ґанок із напівпідвальної майстерні і розправив старі, але ще міцні плечі. Яскраво-синє вранішнє небо було чистим, настільки прозірчастим, що здавалося відполірованим дзеркалом. Таким чистим небо буває лише над Стокгольмом, звісно, у ті дні, коли місто не заливає принесеним з Балтики надокучливим дощем.
Ґуннар постояв цілу хвилину, прогріваючи зморшкувате обличчя після затхлої півтемряви підвалу, де він жив і працював протягом останніх тридцяти місяців (якщо бути точним, просто
Порив зимного вітру із затоки примусив Ґуннара зіщулитись і мимоволі втягнути шию під захист потертого коміра пальто. Орендована майстерня була розташована на вулиці Strandvägen, яка тяглась уздовж затоки, просто навпроти острова Скеппсхолмен, що затуляв вихід у протоку і далі у відкрите море, і взимку, особливо коли вітер дув із Балтійського моря, на Стрендвеґен було достобіса холодно, навіть зважаючи на те, що ртуть у термометрі рідко опускалася нижче від 0 °С.
Проте зима була позаду. За кілька годин (якщо не збіжаться, мов собаки, хмари) сонце прогріє Стрендвеґен, перетворивши вулицю з сирого, відкритого всім вітрам завулка на милу алею, ідеальне місце для прогулянок закоханих.
Ґуннар помалу рушив на захід уздовж набережної. Старий прямував до супермаркету на Birger Jarlsgatan, неподалік метро, щоб купити яєць і овочів на сніданок. Їсти він не дуже хотів, а тому вирішив, зробивши покупки, пройтись вище по Бірґер Ярлсґатан і погуляти в парку Humlegården, поки його не заполонили матусі з візочками і тінейджери на великах.
За десять кроків від спуску до напівпідвальної майстерні Ґуннар несподівано закляк. Стрендвеґен була чисто підметена, але на тротуарі біля бордюру він запримітив два сірувато-зелені листочки, схожі на лаврові листки, що додають у супи та інші страви. Але в тому й проблема — помічені листочки лише
Старий оглянув Стрендвеґен попереду себе, тоді зиркнув назад, але не помітив нічого підозрілого. Злодійкувато поглипуючи з-під посивілих брів, підійшов до бордюру, схилився, спираючись рукою на коліно, і підняв листки.
Серце важко бухнуло, виплюнувши хвилю гарячої крові на обличчя.
Як він і думав, то були засушені листки коки, які жують для підтримання себе в тонусі корінні жителі перуанських Анд. Ґуннар подивився під ноги. Вночі накрапало, однак проти місця, де він стовбенів, сіріла прямокутна латка сухого асфальту. До самого ранку тут стояла машина, водій якої мав з собою листя перуанської коки…
Раптово вранішні кольори помарніли. Ґуннар зів’яв, серце затріпотіло у грудній клітці. Сонячне світло більше не тішило, натомість вгризалося в очі, а вітер, здавалося, в одну мить похолоднішав на десять градусів.
Розвернувшись, старий художник повернувся до майстерні, прудко забіг усередину і зачинив двері. Після залитої ранковим сяйвом набережної у сутінках кімнати перед очима попливли темні кола.
— А що ти хотів? — надламаним голосом поцікавився він сам у себе.
Моментально художник постарів років на двадцять. Якщо перед виходом він виглядав молодшим за свої роки (не старший за шістдесятку, а як усміхнений, то навіть на п’ятдесят), то зараз перетворився на ветхого старця з дряблою шиєю, олив’яними очима і тремором у кінцівках.
Він знав, що це мало статися. Після того як той бісовий нишпорка з «The Guardian»… як там його?.. Херлі?… Харлі?.. Хадлі Фрімен… ось як… після того як Хадлі Фрімен, його персональний кат, розтрубив ім’я Ґуннара Іверса на весь англомовний світ, старого раніше чи пізніше мали розшукати. Він не сумнівався, це як двічі два — чотири.
Ґуннар також знав, що після повернення з Амстердама більше не тікатиме. По-перше, він надто слабкий, він постарів і втомився. По-друге, у нього немає грошей. Щоб заховатися, а точніше — заховатися так, щоб тебе не вистежили, — потрібно вільно оперувати хоча б п’ятизначними цифрами. Останнім часом Ґуннар Іверс, хай як старався, не міг вибитися за межі тісної (геть як його майстерня) ділянки, обставленої гнітючими написами ТРИЗНАЧНІ. Старий просто не мав грошенят на те, щоб покинути все, задати драла і врятуватися — відкупити у долі кілька додаткових років життя…
Сівши за старий дерев’яний стіл із шухлядами (замість одної ніжки підкладена купа альбомів з фотокопіями картин Дем’єна Херста, Мони Хатум, Сесилії Браун, Ервіна Вурма, Роберта Гобера, Йонатана Мезе, Мауріціо Кателлана та інших сучасних художників), Ґуннар обхопив голову руками.
ebooksa