Твердиня

— Що чув, племіннику: тріснула труба, по якій гівно відводиться з будинку.

— І… а… а як моя комірчина?

Голос ніби й не помінявся, але відчувалося, що дядька Ніколаса аж викручує від прихованого злорадства:

— Якщо я скажу, що лайно з каналізації вже майже прилипло до стелі твоєї кімнати, то це не буде перебільшенням.

— Чорт, — простогнав Ян. — Зараз буду.

Він поклав трубку і подивився на друзів.

— Мушу бігти, у мене в підвалі прорвало каналізацію, і… — Чех стиснув кулаки від безсилої люті. — Найближчими днями мене не чекайте.

— Давай, — махнув рукою Левко. — Ми потім пришлемо тобі стенограму розмови.

— Якщо буде сильно смердіти, приїжджай ночувати до нас, — запропонував Сьома.

— Дякую! — Потиснувши всім руки, Ян заспішив до виходу.

Росіянин і українець повернулись до розмови про літню мандрівку, зосередившись на двох варіантах: Мексика і Кенія. Левко схилявся до Мексики, Сьомі насправді не імпонувала ні перша, ні друга країна. Засівши над планшетом, вони стали шукати, що можна побачити і чим зайнятись у цих країнах, голосно коментуючи все, що надибували. Ґрем майже не брав участі в обговоренні, тим самим замріяним поглядом роздивляючись відвідувачів «Wirströms Irish Pub».

На столі коротко завібрував чийсь телефон. Семен скосив очі, побачив, що Ґрему прийшло повідомлення від відправника Satomi. Левко в цей час занурився у вивчення руїн майянського міста Яшчілан[43], розташованих у джунглях на межі між Мексикою і Гватемалою, а тому нічого не помітив. Не чекаючи, поки Левко підніме голову й побачить, що Сатомі пише Ґрему, Сьома штовхнув смартфон американця подалі від центру стола. Мулат схопив його і, побачивши, від кого прийшла смс, засяяв. Загальмовану відчуженість, із якою він секунду назад стежив за подіями в барі, наче вітром здуло. Стиснувши смартфон у руці, американець підвівся і рушив до виходу.

Семен скосив око на Левка. Українець, нічого не підозрюючи, відірвався від iPad:

— Куди це він?

— По телефону поговорити.

— А… Дивись, — Левко крутнув планшет до росіянина, — це Яшчілан. Майянський центр на річці Усумансінта, у справжніх джунглях. Це не задрипана Чичен-Іца[44], де фотку слід вважати вдалою, якщо на ній менше півсотні задниць і голів. На Яшчілан водять тури по сім-десять чоловік, туди треба на човні добиратися…

Сьома позирав на товариша і не чув його. Він думав про те, чи мусить розповісти, що у америкоса і японки завертівся роман. Як друг, мусив би давно. Але, передбачаючи реакцію Левка, хлопець стримував себе. Лео майже напевно розсердиться на Ґрема і зачаїть образу на нього, Семена, оскільки він не сказав про Сатомі раніше. В цьому випадку про великі мандри можна забути. А забувати не хотілося, оскільки за півроку вони роз’їдуться хто куди і не факт, що коли-небудь побачаться.

Ґрем повернувся швидко.

— Лео, Семе, вибачайте, мені треба їхати.

— Куди? — не бажаючи розставатись із iPad, скорчив невдоволену міну українець.