Твердиня

Кілька блискавичних рухів, і… всі кольори на місці. Сьома покрутив у руках повністю складену іграшку. Після того опустив руки і взявся хаотично перемішувати секції, щоб через хвилину знову почати складати кубик.

— Це з приводу Ґрема і… — Росіянин завагався. — І Сатомі.

Серце Левка хвицнулось, обдавши жаром шию і щоки.

— А що у них? Вони почали зустрічатися?! Скажи мені!

— Та ні, чувак. Але Ґрем… він… ну… — Семен явно темнив.

— Сьома, не викаблучуйся! — Розпалившись, Лео подався до камери, писок зайняв увесь екран на нетбуці в Семена, і навіть попри погану якість зображення росіянин помітив, як розчервонілось обличчя товариша. — Викладай усе як є!

— Та нема чого викладати.

— Він запросив японку на побачення, так? Я вгадав?.. Чувак, чого ти мовчиш?!

Побачивши реакцію товариша, Сьома вирішив дати задній хід і не розказувати всього, що знає. Можливо, це неправильно, не по-товариськи, але він не хотів бути тим метеликом, чиї крильця запустять ланцюжок подій, що призведе до бурі.

Нехай Лео приїжджає і сам розбирається.

Українець не вгавав:

— Якщо між ними щось є, я нікуди не поїду. Шуруйте собі самі з Яном і америкосом, я вмиваю руки. І я зараз не жартую, чувак!

Не розтуляючи губ, Семен прикусив язика. Він усвідомлював, що без Левка поїздка не відбудеться, розмову треба поспішно згортати, поки Левко не накрутив себе настільки, щоби втілити погрозу в життя.

— Не заводься. Нема чого розказувати. — Росіянин опустив очі (як іноді добре мати під рукою кубик Рубика!..). — Просто… вертайся швидше і… не тупи.

— Гаразд. Яну привіт. — Левко нахмурився, показуючи, що бажає закінчити розмову.

— Передам. А ти — спи сухенький!

— Пішов ти.

— Хе-хе… До зустрічі!

— Давай, чувак!

Skype прощально булькнув, і екран потемнів. Левко зчепив руки за головою, чуючи, як тривожно буркоче під серцем.