Твердиня

Спочатку чисельник:

205408∙28+137718=552718

Далі — перехід у десяткову систему:

552718=2322510

205408=854410

І насамкінець — ділення:

Побачивши результат, Семен не здивувався. Фактично під час процесу обчислень він здогадувався, що отримає у кінці. То була основа натурального логарифма — число е — одна з основоположних і найменш пояснених математичних констант.

Хай там що, але задоволення від того не поменшало. Сьома ніколи не вживав важких наркотиків, але зараз почувався так, наче був під кокаїном. Усе єство нуртувало; закриваючи очі, він уявляв, що летить.

Встановлення того факту, що вчені Паїтіті знали е, багато про що свідчило. Число π трапляється всюди, починаючи зі звичайної тригонометрії і закінчуючи квантовою теорією. Проте присутність π достеменно свідчить тільки про одне: людям, що висікли його на стіні, було відоме співвідношення між діаметром і радіусом кола. Було б помилкою припускати, що вони також знали, скажімо, сталу Планка. На противагу цьому, число е відіграє важливу роль у диференційному та інтегральному численні, а цез великою імовірністю означає, що цивілізація Паїтіті розуміла суть інтегрування і вміла розв’язувати диференційні рівняння. Це надзвичайно великий стрибок уперед. Якщо судити по нашій, європейській цивілізації, то між відкриттям π і першою згадкою числа е в наукових роботах пролягло три з половиною тисячі років (наближене значення π було відоме ще у 1900 р. до н. е. у Вавилоні та Єгипті; перша згадка константи е датується 1614 р. н. е.). І Семен це розумів.

А тоді він осягнув одну просту річ: йому потрібні числа. Всі числа, які тільки можна видерти зі стін цієї бісової цитаделі.

Лишивши нетбук, він подибуляв до входу в підземелля. Зустрів у переході охоронця і поцікавився, де зараз містер Х’юз-Коулман. Перуанець ткнув рукою в напрямку підземелля. Сьома заспішив туди.

За кілька хвилин він спинився на порозі зали, з глибин якої долинало безперервне гахкання молотів та зубодробильне деренчання відбійних молотків. Через пил майже нічого не було видно. Вдалині ледве позначались промені чотирьох прожекторів.

Семен не наважувався зайти до зали. Він і так забрів надто далеко. Заборону ніхто не відміняв. Але нетерплячка під’юджувала.

— Містере Коулман! — закричав хлопець. Горлянку обпекло сухим пилом. Семен закашлявся. — Кхе… кхе… Містере Х’юз-Коулман!

Пневматичні відбійники стихли. Молоти працювали далі.

— Хтось гукав мене? — долинуло з туману.

— Це я — Семен. Ви можете підійти?

Джейсон, наче примара, матеріалізувався з хмари порохняви і дрібних уламків. Увесь брудний і змокрілий. На ньому були важкі чоботи, довгі гумові рукавиці й захисні окуляри. Ніс і рота затуляла пелюстка. Футболка стала сірою від пилу, котрий помалу перетворювався на багнисту кашу під пахвами та на грудях.

— Якого біса? — проричав сивочолий, стягнувши пелюстку і протираючи рукавицею скло захисної маски.