Твердиня

Підбадьорений загуслою темрявою Левко підійшов до багаття й опустився навпочіпки з іншого боку від пілота. Віктор не зреагував, цілковито поглинутий книгою.

— Джейсон сказав мені, що ви з України, — несміливо почав хлопець.

Пілот неохоче відірвався від «Хранителів могил».

— Він сказав неправду.

— Але…

— Я не з України. Мої батьки з України.

— А… — багатозначно гмикнув Левко. Пом’явся, пом’явся і знову заговорив: — Ви розмовляєте українською?

Віктор метнув на хлопця незадоволений погляд — ну чого тобі ще? — і рубонув:

— Ні, — перегорнувши сторінку.

Хлопець зрозумів, що розмову слід припинити, але несподівано його погляд примерз до рук пілота, якими той тримав розкриту книгу. Попервах Левко не усвідомив, від чого його пересмикнуло, а потім осягнув: на зап’ястках Віктора не було браслета з синьою лампочкою. Пілот виявився єдиним (якщо не брати до уваги «службу безпеки» Джейсона), хто ходив без маячка. І це підштовхнуло хлопця продовжити розпитування.

— Звідки ваші батьки?

Віктор закрив книгу і поклав її на коліна. Левко несвідомо відсунувся, подумавши, що нарветься на грубощі, але пілот довго мовчав, задумливо спостерігаючи, як витанцьовують вощенні язики. Спливла хвилина, перш ніж він відповів:

— З Броварів… це під Києвом, знаєш? — Спогади про батьків відігнали агресію.

«Цікаво, скільки місяців… чи років… він не спілкувався з ними?»

— Знаю, — підтвердив українець.

— Батько мав родичів у штаті Айдахо. У 63-му, під кінець хрущовської відлиги, йому дозволили виїхати. Я народився у 72-му, тому не вважаю себе українцем.

— Як довго не буде Джейсона? — спитав Левко. — Ми ж його чекаємо?

— Та звісно, — криво посміхнувся Віктор. — Колись він доїздиться до того, що нас тут накриє перуанська армія, сплутавши з повстанцями чи торговцями коксом. Має приїхати завтра.

— Це щось настільки важливе, що він ризикує вами всіма?

Пілот пирхнув.