Твердиня

Дощ привів Сатомі до тями, і хлопці перестріли її, дезорієнтовану і скривавлену, якраз біля сходів, що тяглись до вершини піраміди. Побачивши американця, японка кинулась до нього і повисла на шиї (Левко в будь-якому разі був надто слабкий, щоб ловити дівчину, але, побачивши, що японка пригорнулася саме до мулата, почорнів від злості). Ґрем узяв Сатомі на руки і поніс до галереї, що спускалась у надра Твердині. Левко похмуро плентався позаду.

По дорозі Сатомі знову знепритомніла, і мулат закрокував швидше, притискаючи її, наче малу дитину, до грудей.

CXXI

У «норі» було тепло й сухо, якщо не зважати на калюжі, що поволі розпливалися в тих місцях, де стояли хлопці, а також під торбинкою (її ретельно замотали — щоб не пахтіла — і заштовхали в дальній закуток, під наплічники). Сатомі, неприродно вигнувшись, лежала на матраці посеред кімнати. Як і раніше, непритомна.

— Що… що робити? — хапаючи повітря, пролепетав американець.

Він перевернув японку і витягнув ноги, сподіваючися, що їй так буде зручніше.

— Закопати її в землю, — сказав Левко.

Мулат різко випростався і без попередження заїхав кулаком у щелепу українцю. Лео лантухом повалився на підлогу.

— Ти чого?! — підскочив Сьома, стаючи на захист товариша. — Він діло говорить: людей, в яких ударила блискавка, треба закопувати в землю.

— Вперше про це чую, — фиркнув американець.

— Я серйозно. Так завжди роблять.

Ґрем похитав головою, грізно зиркаючи то на українця, то на росіянина:

— Поки вона жива, ніхто не буде її закопувати.

Семен не перечив. Левко лежав на підлозі, тручи долонею щелепу і набряклу вилицю.

— Я тебе вб’ю, ніґере, — неголосно, але чітко вимовив хлопець. — Я б тебе вже вбив, виблядку, якби від тебе не залежала наша втеча.

Американець почув і жахливо повільно (так наче вона трималась на давно заіржавілих шарнірах) повернув голову до українця.

Сьома побілів, розуміючи, що зі зламаною ногою не зможе захистити товариша, якщо Ґрем раптом вирішить кинутись на Левка. Проте Ґрем здивував. Каламутні очі перелякано забігали, а лютий вираз зійшов з лиця. Мулат згорбився, наче поклав на плечі важезний тягар (насправді тягар уже давно лежав там, просто він щойно згадав про нього…), втягнув голову і, підсунувши матрац, сів навпроти Сатомі.

— Семе, зроби хоч щось, — благально звернувся мулат до Семена.

Росіянин відкрутив кришечку пластикової пляшки з водою, змочив один з шматків футболки, що лишився після того, як Сатомі зшила торбинку, і заходився протирати обличчя дівчини. Наразі нічого більше зробити він не міг.

Левко, не міняючи пози, продовжував лежати на тому місці, куди його вклав правий прямий американця, і одними губами шепотів:

— Я тебе вб’ю, ніґере… Невдовзі я тебе вб’ю.