Твердиня

Росіянин (він був з ніг до голови вимазаний глиною) припинив скручувати мотузку і витріщився на американця.

— Я попереджав! Один короткий виблиск, як і було домовлено.

Мулат спересердя ляснув руками по стегнам. Зі спортивних штанів навсібіч порснули краплини.

— Я не бачив твого сраного виблиску! — прогавкав Ґрем. — Я дізнався про вартового тільки тоді, коли помітив його на закрайку тераси!

— Сюди приходив охоронець? — вирячився Левко.

— Так! — Мулат із такою силою вивергнув останнє слово, що воно розвіяло краплини дощу навколо його рота. — Якраз у той момент, коли тобі заманулось поспівати!

— Не кричи, — опустив голову українець, — побудиш мачігуенга.

— Він там співав? — Настала Семенова черга дивуватись.

— Так! — Американець не стишував голосу. — Твоєму приятелю Бог виділив мізків на кілька грамів менше, ніж ховраху.

— Чувак, — розвів руками українець, копнувши носком кеда торбинку і звертаючись більше до Семена, ніж до Ґрема, — це все ті бісові квіти. І я не співав, я просто мугикав.

— Дупоголовий, — процідив мулат. — Ви обидва дупоголові.

— Заспокойся, Ґреме, — сказав Сьома. — Присягаюсь, я попереджав про наближення вартового.

— Але я теж нічого не бачив, — глухо докинув Левко.

— Я не міг світити довше, — почав виправдовуватися Сьома, — я сам помітив його, коли той чувак уже перетнув половину відстані між пірамідами й наметом.

Американець несподівано схопив Семена за передпліччя:

— А Сатомі? Хіба вона…

— В тому то й річ, її не було… — Сьома зам’явся. — Забув сказати: ота блискавка… ну, найперша… вона…

— Що?

— Вона вдарила в піраміду.

Ґрем з Левком перезирнулись, а тоді, не змовляючися, чкурнули в напрямку великої піраміди. Незважаючи на тотальне виснаження, Левко не відставав.