Сатомі опритомніла через півгодини.
Семен оглянув японку і за винятком подряпин на лиці та рани у лівому вусі, з котрої постійно сочилася кров, не виявив інших зовнішніх пошкоджень. Росіянин примусив Сатомі випити дві таблетки аспірину й одну — парацетамолу.
Дівчина не пригадувала нічної вилазки. Усе, що трапилося після того, як чверть по дванадцятій вона з хлопцями вийшла з «нори», стерлося з пам’яті. Ґрем коротко переповів їй про буревій, спуск за бруґмансією і злощасний удар блискавки.
Невдовзі дівчина заснула (чи то ще раз знепритомніла, хтозна).
По тому Сатомі ще шість разів прокидалась і щоразу здивовано запитувала, що з нею сталося. Попервах Ґрем терпляче описував (повторюючи слово в слово) події нічної вилазки, проте за третім разом нерви в американця стали здавати. Він розумів, що дівчина не винна, що її пошкодження значно серйозніші за подряпини і прокол у вусі, та попри це, коли японка прокинулася вп’яте і вп’яте поставила те ж саме запитання — що з нею трапилося? — Ґрем не витримав і, давлячися слізьми, розпачливо стискаючи Сатомі в обіймах, став на неї кричати.
— Боже, невже ти не пам’ятаєш?! Я десять хвилин тому розказував тобі! Я…
Сатомі починала плакати. А потім знову відключалася.
Сьома здогадувався, що дівчині слід було б дати снодійне (або хоча б заспокійливе), але, складаючи подорожню аптечку, росіянин подумати не міг, що виникнуть обставини, за яких доведеться когось присипляти.
О 04:10 японка нарешті заснула по-справжньому.
Лео поринув у сон за годину до того, забившись у куток неподалік того місця, де Ґрем відправив його у нокдаун. Українець заснув просто на долівці, підклавши під голову руку. До самого ранку бачив яскраві сни. Не про те, як живцем здирає шкуру з Ґрема. Левку снився матово-чорний гелікоптер «Колібрі», що спурхує з посадкового майданчика на північному заході горішньої тераси і на максимальній швидкості мчить до гір, лишаючи громаддя Твердині далеко позаду.
Американець відключився разом із Сатомі, але спочивав тривожно, прокидаючись від кожного схлипу чи сонного поруху своєї дівчини. Йому не снилося нічого. Він лише благав, щоразу ледь розтуляючи повіки, подумки благав Господа, щоб Сатомі не прокидалась і не запитувала у нього, що з нею сталося вночі.
Один тільки Сьома не спав, прокручуючи, обсмоктуючи й аналізуючи події буремної ночі. Він сидів, не склепивши очей, обхопивши коліна руками, і чекав світанку. Ймовірно, останнього світанку у своєму житті. Він був майже в цьому певен.
Бо з самого початку все пішло не так, як вони планували.
Втеча
Того ранку з гір прийшов холод.
Стовпчик термометра скотився до позначки 12 °C (що є великою рідкістю для сельви) і безпомічно завмер, не маючи сил вишкрябатись вище, зате стрілка барометра повернулась на звичну позицію. Буревій, затихаючи, сповзав у напрямку Болівії.
Вітер змінився. Хмари відтиснулись від землі, лишаючись щільними й покошланими. Нижній їх шар, що був нерівним і зібганим, часом розповзався, оголяючи верхні — ще більш важкі й грубі. Блідо-сірі, попелясті, подекуди суцільно чорні щупальці переплітались між собою і стрімко неслись на південний схід. У сонячних променів не було жодного шансу пробитись крізь таку запону.
Повсюди на горішній терасі стояла вода.
Левко насилу розплющив очі. Хотілося спати, але голова стугоніла, наче перегрітий трансформатор; протяжне гуготіння не давало розслабитись і знову поринути в сон. Хлопець ворухнувся (стугін поривчасто посилився) і жахнувся тому, якою важезною здалася макітра. Складалось враження, наче Боженька замінив його довбешку чавунною бовванкою, такою важкою, що, варто тільки спробувати підвестися, і вона розтовче хребет. Все тіло ламало від болю.
ebooksa