— Агов! — Українець підвівся. — Ви осліпли? Він лежить непритомний.
У залі стало тихо (якщо не брати до уваги приглушеного покашлювання, що зринало то тут, то там). Погляди прикипіли до Едді. Хлопець справді не рухався і, здавалося, не дихав.
— Едді? — покликала Меґан.
Без відповіді.
— Ти його завалив! — спробував пожартувати Ленс, та цього разу ніхто не засміявся.
— Він нас розігрує, — несміливо припустив хтось із канадців. — Правда? — Запитання адресувалось Нейту, але веснянкуватий мовчав, спідлоба зиркаючи на лежачого приятеля.
Левко розштовхав американців, підійшов до непритомного і… відсахнувся. Довелося потрусити головою, щоб переконатися, що йому не ввижається. Перед ним лежав
— Що з ним? — промовив Левко і похлинувся. В горлі запекло, а повіки засмикались, марно намагаючися захистити очі від пекучого болю.
Ліворуч від українця, затуляючи носа футболкою, стояв Ян.
— Він спухає, — сказав чех.
— О Боже, ні! — десь позаду скрикнула Меґан.
— Це все він! — заверещав Нейт, тицяючи на Калеба. — Я не знаю, що він підсунув мені! Я не винен!
Левко безпорадно кліпав, волога мла застилала погляд. Він дивився на Едді наче крізь шматок льоду, та навіть так усвідомлював, що з американцем коїться щось дуже недобре. Ян Фідлер зорієнтувався швидше за українця і коротко наказав:
— Лео, бігом по Сьому.
Левко перескочив через Едді і рвонув сходами нагору.
У спальні було темно. Двоє чи троє бекпекерів уже полягали спати, чи то втомившись після довгого дня, чи то готуючись до чотириденного походу на Мачу-Пікчу.
Сьома не спав. Росіянин лежав на верхньому ярусі двоповерхового ліжка і, начепивши на голову налобний ліхтар «LED Lenser H7», щось клацав на нетбуці.
— Сьомо! — Левко старався говорити тихо, щоб не розбудити інших. — Там газовий балончик… Ведмеді… — Через рідке повітря й печію в горлі у голові все плуталося.
— Лео?
— Якийсь америкос застосував газовий балончик проти грізлі.
ebooksa