— Наразі містер Крендлер має їхати на одну важливу нараду, де вирішуватиметься його майбутнє на політичній арені, — відповів доктор Лектер. — Його запросила Марґо Верджер на знак подяки за одну мою послугу. Таке собі quid pro quo[160]. Містер Крендлер майже добіг до злітного майданчика в парку Рок-Крік, аби сісти у Верджерів гелікоптер. Натомість вирушив зі мною в невеличку подорож. Не хочете прочитати молитву перед їжею, містере Крендлер? Містере Крендлер?
— Молитву? Гаразд, — Крендлер заплющив очі. — Отче Небесний, дякуємо Тобі за милість, якою Ти нас обдарував, і звертаємо до Тебе хвалу свою. Старлінг уже настільки доросла дівчинка, аби трахатися зі своїм батьком, навіть за мірками непотребу з Півдня. Прошу, пробач її за це й пристав до мене на служіння. В ім’я Ісуса, амінь.
Старлінг відзначила, що протягом молитви доктор Лектер набожно примружив очі. Вона почувалася спокійною та гострою на язик.
— Поле, можу зізнатися, що навіть апостол Павло не сказав би краще. Він також ненавидів жінок. Треба було назвати його не Павлом, а Падлом.
— Цього разу ти перевершила сама себе, Старлінг. Ти ніколи не вгамуєшся.
— То ви вплели в молитву запрошення на роботу? Уперше чую таку тактовну пропозицію.
— Я збираюся в Конгрес, — сказав Крендлер і огидно посміхнувся. — Приходь у передвиборний штаб, знайду тобі якесь заняття. Можеш працювати секретаркою. Вмієш друкувати й підшивати справи?
— Звісно.
— Під диктовку зможеш записувати?
— Я користуюся програмою для розпізнавання мовлення, — сказала Старлінг і продовжила розсудливим тоном: — Перепрошую, що порушую за столом професійні питання, проте мені здається, що красти в Конгресі вам не стане кмітливості. Другорядні розумові здібності не покриють брудні ігри. Ви б довше протягли на побігеньках у якогось великого шахрая.
— Не чекайте на нас, містере Крендлер, — припросив доктор Лектер. — Скуштуйте трохи бульйону, доки він не охолов.
Він підняв до рота Крендлера накриту кришкою супницю з соломинкою. Крендлер скривив міну:
— Суп якийсь несмачний.
— Власне, це радше настоянка з петрушки й тимʼяну, — сказав доктор, — і приготована вона скоріше для нашої вигоди, аніж для вашої. Зробіть іще пару ковтків, хай кров рознесе її організмом.
Старлінг, вочевидь, щось зважувала, бо тримала долоні на кшталт шаль на Терезах Правосуддя.
— Знаєте, містере Крендлер, щоразу, як ви на мене напускалися, мене діймало відчуття, що я на це чимось заслужила, — вона розважливо погойдала долонями, мов перекидала в руках слінкі[161]. — Проте я на це не заслуговувала. Щоразу, як ви лишали в моїй справі негативний відгук, я опиралась і водночас продовжувала шукати в собі вади. Сумнівалася в собі, намагалася задовольнити той нав’язливий голос, який твердив, що Таткові видніше. Але вам не видніше, містере Крендлер. Ви взагалі нічого не бачите.
Старлінг зробила ковток чудового білого бургундського та заговорила до доктора Лектера:
— Надзвичайний смак. Але, певно, слід уже зняти його з льоду.
Вона знову повернулася обличчям до гостя, мов уважна господиня:
— Ви назавжди залишитеся… тупаком, не вартим уваги, — мовила вона м’яким тоном. — І годі розмовляти про вас за цим прекрасним столом. Ви — гість доктора Лектера, тому, сподіваюся, вам усе припаде до смаку.
ebooksa