Анна дивиться на все це, ошелешена. Вулицю запружили репортери, фургони, телекамери, оператори, устаткування й дроти, люди, що тримають мікрофони біля сильно загримованих облич. Вона бачила таке по телевізору, все було саме так. Але тепер вона по інший бік екрана. Усе це видається нереальним, ніби відбувається не з нею. Вона почувається дивно, якось безтілесно, ніби водночас і стоїть на першій сходинці ґанку, роззираючись довкола, і дивиться на все згори й трохи зліва.
Марко підіймає руку, показуючи, що хоче сказати. Натовп раптом замовкає.
— Я хотів би прочитати заяву, — пробурмотів він.
— Голосніше! — кричить хтось із тротуару.
— Зараз я прочитаю заяву, — каже Марко вже голосніше й чіткіше. Потім він читає, його голос потроху набуває впевненості:
— Сьогодні вночі, між пів на першу й пів на другу, нашу прекрасну маленьку донечку Кору викрала з її ліжка невідома особа чи особи. — Він робить коротку паузу, щоб зібратися. З натовпу не долинає жодних звуків. — Їй півроку. В неї біляве волосся та блакитні очі, вага приблизно шістнадцять фунтів. На ній одноразовий підгузок і простий світло-рожевий комбінезон. З ліжка зникла також її біла ковдра.
— Ми любимо Кору понад усе. Ми хочемо повернути її. Ми звертаємося до того, хто її забрав, хто б ви не були, будь ласка, будь ласка, поверніть її цілою та неушкодженою. — Марко переводить погляд із папірця на людей. Він плаче й має перерватися, щоб витерти сльози. Анна стиха схлипує поряд із ним, вдивляючись у море облич.
— Ми й не маємо уявлення, хто й навіщо викрав нашу безневинну дитину. Ми просимо вас про допомогу. Якщо ви щось бачили або чули, будь ласка, повідомте поліції. Ми готові запропонувати значну винагороду за інформацію, яка допоможе в пошуках нашої дитини. Дякуємо.
Марко повертається до Анни, і вони падають одне одному в обійми під блискотіння спалахів.
— Назвіть розмір винагороди! — вигукують із натовпу.
Розділ 7
Ніхто не розуміє, як можна було таке пропустити, але невдовзі після закінчення прес-конференції на ґанку до детектива Ресбака підходить поліцейський, тримаючи двома пальцями вдягненої в рукавичку руки світло-рожевого комбінезончика. Погляди всіх, хто є в кімнаті: детектива Ресбака, Марко, Анни та її батьків — Еліс і Річарда — приростають до цього предмета.
Ресбак зривається з місця:
— Де ви це знайшли? — збуджено запитує він.
— О! — виривається в Анни. Усі переводять погляд із поліцейського на неї. Вона стала мертво-блідою на вигляд. — Це було в кошику для білизни в дитячій кімнаті? — допитується Анна, підводячись.
— Ні, — каже поліцейський, — це було під подушкою сповивального столика. Ми пропустили його під час першої перевірки.
Ресбак страшенно роздратований. Як можна було таке пропустити!?
Анна червоніє, їй, здається, ніяково:
— Пробачте. Я, мабуть, переплутала. Кора була в ньому ввечері. Я перевдягнула її після останнього годування. На цей комбінезончик вона відригнула. Я вам покажу.
Анна робить крок у бік офіцера й простягає руку, щоб дістати костюмчик, але він відступає назад, від неї.
ebooksa