Нарешті вона каже:
— М’ятно-зелений із зайчиком на грудці.
— Точно? — питає Ресбак.
— Має бути він, — виснажено відповідає Анна. — Тільки його не вистачає.
Криміналісти не знайшли майже нічого, що збігалося б з інтервалом викрадення Кори. Поліція не виявила жодних доказів того, що в кімнаті Кори чи в будинку взагалі була стороння людина. Не було навіть найменшого натяку на докази — жодного відбитка пальців, жодної волокнини, що могла б указувати на злочинця. У будинку, здається, не було нікого, окрім них самих, батьків Анни та їхньої прибиральниці. Їм усім довелося, переступивши через власну гідність, здати відбитки пальців. Ніхто всерйоз не вважав, що літня філіппінка-покоївка могла викрасти дитину. Проте її та всю її велику родину також ретельно перевірили.
Надворі, однак, дещо таки знайшли. У гаражі було виявлено відбитки шин, які не збігаються з відбитками «Ауді» подружжя Конті. Ресбак ще не повідомив цієї інформації батькам викраденої дитини. Це, в поєднанні зі словами сусідки, яка бачила машину, що їхала вулицею о 00:35, поки що єдине, за що можна вхопитися в цьому розслідуванні.
— Можливо, вони були в рукавичках, — каже Марко, коли детектив Ресбак повідомляє їм про відсутність будь-яких фізичних доказів проникнення в будинок.
У цей час ранок уже почав переходити в день. Анна та Марко знесилені. У Марко, можливо, ще тривало похмілля. Але вони навіть не думають про відпочинок. Батьків Анни попросили вийти на кухню й випити кави, доки детектив допитує Анну й Марко. Йому доводиться постійно нагадувати їм, що поліція робить усе можливе для того, щоб знайти дитину, що вони не марно витрачають час.
— Дуже ймовірно, — зауважив детектив у відповідь на припущення Марко щодо рукавичок. Але потім додав: — Та в будь-якому разі ми сподівалися знайти сліди чи якісь ознаки втручання в будинку й, звісно ж, на вулиці або в гаражі — окрім ваших власних.
— Якщо тільки він не вийшов через парадні двері, — висловилася Анна. Вона пам’ятає, що бачила: парадні двері були прочинені. Тепер, коли вже цілком протверезіла, вона пам’ятає це чіткіше. На її думку, злочинець забрав дитину через парадний вихід, звідки потрапив на тротуар, і саме через це жодних чужих слідів не залишилося.
— Навіть якщо так, — каже Ресбак, — щось та й лишилося б. — Він уважно дивиться на них обох. — Ми розпитали всіх, кого тільки можна. Ніхто не бачив, як вашу дитину винесли через парадні двері.
— Це не доводить того, що цього не було, — сперечається Марко, його роздратування вже дається взнаки.
— Але ви так само не знайшли нікого, хто бачив би, як її виносили через задні двері, — категорично зазначає Анна. — Що ж, у біса, ви знайшли?
— У вашому датчику руху викручено лампочку, — нагадує їм детектив Ресбак. Він робить паузу й веде далі: — Ми також знайшли у вашому гаражі сліди шин, що не збігаються з вашими.
Він чекає, поки вони перетравлять останню інформацію.
— Хтось із ваших знайомих нещодавно користувався вашим гаражем? Ви дозволяли комусь паркуватися там?
Марко подивився на детектива й швидко відвів погляд.
— Ні, принаймні мені про таке не відомо.
Анна хитає головою.
Анна та Марко дуже знервовані. Та воно й не дивно, оскільки Ресбак щойно натякнув на те, що відсутність ознак чужої людини — особливо на подвір’ї чи в гаражі — вказує на те, що дитину виніс хтось із них.
ebooksa