Ожеледиця

— Аліна вважала себе крутою, тож не мовчала. Сказала, що якщо ми всі проти Антона, то ми їй не сім’я. Потім мама… — Марина затнулася.

— Що сказала Алла Володимирівна? — стомлено видихнув слідчий.

— Вона сказала, що цього не буде, і якщо Аліна зробить це, то вона її вб’є…

— Коли це було?

— Саме перед тим, як її вбили.

— Як виникла сварка? Не розумію… Алла Володимирівна приймає ванну, накладає маску на обличчя і раптом йде і починає кричати на дочку?

— Та ні ж! Її вдома не було! Вона тільки прийшла з якоюсь тусовки зі своїми старими бичками. І маски ніякої на ній не було… Вона її, маску цю, перед вашим приходом наквецяла… І халат одягла… Ніяку ванну вона не приймала.

«Так от воно що! Ось що мені здалося дивним, — промайнуло в голові у Борейко. — Звичайно ж: волосся сухе, аромат парфумів… Не мила чи крему — саме парфумів! Маска накладена неакуратно — все волосся вимазане… Невже можна так ненавидіти власну дочку, щоб убити? За що?

— За що? — запитав він уголос.

Марина мовчала, стиснувши губи. Дивилася кудись убік.

— Марино! Чому Алла Володимирівна не хотіла, щоб Аліна виходила заміж за Антона? За що вона погрожувала вбити свою дочку?

— Через мене! — зухвало хитнула головою, та так, що чубчик, який досі закривав півобличчя, відкрив потворний напис «Вони хочуть слухати тільки про кохання».

— Через вас? Чому?

— Та тому, що я любила його! Ви що, не розумієте? Він був мій, мій! А сестриця рідна у мене його відібрала!

— Але ж він вас не лю…

— Вона мала за Олега Ківалова вийти! — продовжувала бушувати дівиця. — Такий договір був! А вона моє забрала!

— Господи, не може бути…

— Чому ж? Я що, не дочка своєї матері?

— А де ви були в момент їх розмови?

— Я нагорі стояла, у своїй кімнаті. Двері відчинила і слухала.