Ожеледиця

— Ви бачили, як ваша мати ударила Аліну?

— Бачила. Мама її штовхнула, і вона упала.

Тут пролунав стук у двері кабінету, вони прочинилися, і у щілині з’явилася синьо-рожево-зеленокоса:

— Марино Борисівно, до вас клієнт… Чекає вже хвилин п’ять…

— Зараз, — Марина з викликом подивилася на Борейко.

— Де я можу знайти Аллу Володимирівну?

— Не знаю. Вдома, напевне, якщо вона не пішла тусуватися зі своїми динозаврихами.

Олександр Іванович мовчки вийшов у холод, ледве не хряпнувши дверима.

Ласкаво просимо у себе!

Це був дивний день. З самого ранку у Ліки все валилося з рук. Спочатку вона розбила свою улюблену чашку, яка просто сама вислизнула з рук, впала на підлогу, підстрибнула і розлетілася на друзки. Добре, хоч не обпеклася гарячою кавою! Слідом за чашкою у відро для сміття відправилися колготки, на них звідкись взялася стрілка довжиною в пів-ноги. «Це що, я так вчора і ходила?» — промайнуло в голові. Нових колгот не було, тож довелося натягнути джинси. Знову на роботі сердитися будуть — у дитячому садку, де вона працює, встановлено дрес-код і джинси зовсім не вітаються.

…Автобус зачинив двері прямо перед її носом — вона виявилася останньою у черзі, і водій її, схоже, просто не помітив. Відхекуючись після швидкої ходьби, дівчина вирішила: «Все! Просто бувають такі дні, коли треба заритися в себе з головою і ні на що не звертати уваги!»

А потім несподівано все стало виходити. По-перше, ніхто не насварив її за запізнення. Навіть навпаки — завідуюча дитсадком з класичним ім’ям Марь Ванна похвалила її за педантично написаний план занять і оголосила кращим вихователем місяця. Сергійко, якого Ліка про себе називала Петриком П’яточкіним, усю її зміну слухався і виконував усі її вимоги, правда, з дещо зайвим азартом.

Та далі знову все зіпсувалося. Напарниця не вийшла на роботу, і Ліці довелося залишитися з дітьми до кінця робочого дня. Вже було зовсім темно, коли він закінчився, та ще й автобус довелося чекати хвилин сорок. А на завершення по шляху від зупинки додому Ліка все-таки впала, послизнувшись, і боляче вдарила коліно.

Коли пролунав дзвінок у двері її квартири, вона сиділа, підібгавши під себе ноги, на кухонній табуретці і розмазувала по щоках прикрі сльози. А разом з ними і туш, від якої плакала ще більше, адже на дорогу туш не було грошей, а дешева щипала очі, як мило. «Не буду відкривати», — вирішила і розревілася ще дужче. За дверима хтось із хвилину повозився, а потім Ліка почула, як вони спочатку відкрилися, а потім закрилися. «Тільки не це!» — знову пробігла переляканою мишкою думка, і схопивши старенький рушник, дівчина почала терти ним обличчя, від чого воно стало ще й червоне.

Він підійшов до неї тихо, взяв за плечі міцними долонями, обняв. Від цього їй стало ще гірше.

— Знаєш, — раптом зашелестіло над вухом, — я ніколи раніше не зустрічав таких, як ти. Так виходило, що завжди звертав увагу на з жінок з яскравим рудим волоссям, шикарних, як про них люблять говорити. Мені здавалося, що вони красиві… Але ти… Ти красивіша за всіх. Хоча, схоже, й сама не уявляєш, наскільки прекрасна…

— Знущаєшся? — хлюпаючи носом, видавила з себе Ліка.

— Анітрохи! Ти хіба не помічаєш, що не проходить і дня, щоб ми не зустрілися? Хіба не розумієш, що я хочу бачити тебе кожен день, вечеряти з тобою, пити коньяк і тримати тебе у своїх обіймах? Подивися, як ти чудово в них вміщаєшся! — Лавр трохи відсторонився, давши їй можливість відчути, як затишно вона виглядає всередині кільця його рук, що зімкнулися навколо її талії — ніби вони одне ціле. — І невже ти не відчуваєш, що я хочу більшого?

Ліка сіпнулася, намагаючись звільнитися, але він не відпустив її:

— Та ти і сама цього хочеш, чи не так?