Ожеледиця

Та-а-к! Оце так Борис Мойсейович! Відразу до генерала подався. З чого б це? Невже все так погано?

— Сідайте, Олександре Івановичу, сідайте, — здивував Борейко генерал Євген Дмитрович Іванов, вказавши йому на стілець. Напроти того стільця по інший бік столу вже сидів, розносячи по кабінету вишуканий запах чоловічих «Діор», Борис Мойсейович.

«А може, це вже генерал наш так пахне? — промайнуло в думках. — Втім, навряд — надто солодкий запах, а генерал більше любить терпкі аромати».

— Що ж це ви, Олександре Івановичу? — аж надто дружелюбно почав генерал.

«А може, він все-таки змінив імідж? Щось дуже вже солодко розмовляти почав! «Що ж це ви?…» Не в його це стилі. Зазвичай рубає фразами… не соромлячись!»

— Слухаю, товаришу генерал.

— Що ж це ви: допитували Аллу Володимирівну, дружину Бориса Мойсейовича, а його самого в курс справи не ввели?

— Так я запрошував і Бориса Мойсейовича, але він не з’явився. Ви ж отримували повістки? — намагаючись говорити як можна м’якше, звернувся він до гостя. Той мовчав.

— Які повістки? Яке «не з’явився»? Ви хіба не розумієте, що пан Шмідт зайнятий? — генерал все більше ставав схожий на себе самого. — Ви що, не могли зателефонувати Борису Мойсейовичу і запитати його про те, що хотіли дізнатися, по телефону?

— Так не годиться, товаришу генерал! Згідно з законом я зобов’язаний запротоколювати бесіду, — Борейко старався з усіх сил, тому й замінив слово «допит» на «бесіду».

— По закону ви вже повинні вбивцю до в’язниці запроторити. А ви його відпустили. Більше того, дозволили з міста виїхати. Ви що, погонів позбутися хочете?

От тепер Олександр Іванович впізнавав свого генерала.

— Гаєвський не винен, якщо ви про нього.

Тут у розмову включився пан майбутній мер. У тому, що його оберуть мером, Борейко більше не сумнівався. За своє життя і багаторічну службу він пережив достатньо змін влади і навчився по поведінці свого начальства визначати статус і перспективи претендентів на високі посади.

— У вас є докази його невинуватості? — запитав Шмідт чомусь високим фальцетом.

— Дещо є. Але у мене немає головного.

— Чого ж?

— У мене немає доказів його вини.

— Ну, так знайдіть їх!

— Вибачте, що значить «знайдіть»? Я ж тільки що сказав: я переконаний, що Гаєвський не вбивав вашу дочку. Ви краще скажіть, Борисе Мойсейовичу, чому ви не сказали мені, що того вечора у вас був ваш син?