Ожеледиця

«Як це може бути «мирний наступ»? — промайнуло в голові у Ліки. — Мирна хода, рух… Але наступ?» Але вона була тут людиною новою, маленькою, тому розсудливо промовчала, лише подивилася на Лавра. Він слухав спікера уважно. А Антон — натхненно.

Ще відучора розвідники почали приносити інформацію, що готується зачистка Майдана. З вечора у повітрі застигло напруження у тисячу вольт. А наступний ранок дихав небезпекою і страхом.

Ліка з Лавром практично не спали, бо нещадно мерзли. Вони могли б зігріти один одного, якби лягли в одне ліжко, але кожен чекав пропозиції від іншого, і ніхто не наважився взяти на себе відповідальність. Що вже тут поробиш?

До восьмої ранку до Майдану став підтягуватися народ.

— Господи, що вони роблять! Навіщо ведуть народ на бойню? — хитала головою Ліка.

— Так, такий «мирний наступ» апріорі не може бути мирним, — погодився Лавр. — Пішли подивимось, що за барикадами відбувається. Заодно і Антона пошукаємо.

Парочка поспішила до Маріїнського парку. До десятої ранку зійшло сонце, і день видався чудовий. Настільки, що навіть вихідного одягу Ліки і Лавра було досить, щоб не мерзнути.

Вони вже не мерзли, але навіть не підозрювали, що може стати по-справжньому спекотно. Парк був оточений внутрішніми військами й тітушками — членами «відомої» харківської фракції «Оплот» і антимайданівцями. Перед ними лицем до лиця вишикувалися сотні Майдану.

Так і стояли, аж поки на розі вулиці Грушевського щось забабахкало.

— Що це? Нас підривають? — Ліка притулилася до Лавра.

— Здається мені, даремно ти вчора додому не поїхала, — похитав головою зблідлий Лавр.

— А ти…

— І я… Пішли, я, здається, бачу кучерявого придурка, який лізе у саме пекло…

Вони побігли у той бік, сторону, де, як здалося Ботану, він бачив Антона. Там люди втрачали реальність. Не контролюючи себе, вони відразу включалися у камневорот: одні розбирали бруківку, інші підносили її на передову, треті кидали… Усі були налаштовані серйозно: «Дістало! Ми нікуди звідси не підемо!»

— Чорт, Анжеліко! — вирвалося у Лавра. — Тільки людина відстоює своє право на життя смертю!

Ліка нічого не відповіла. Вона просто не могла говорити — так була налякана. Їй раптом чомусь стало важко дихати.

— Вбивці! Вбивці! — почали скандувати майданівці.

— Що вони роблять? — самі собою белькотали губи. — Вони ж їх провокують!

— Швидко назад, у будиночок! — Лавр підштовхнув Ліку в напрямку Майдану. — Йди, а я знайду Антона. Цей ідіот, схоже, смерті шукає…

Ліка по інерції зробила кілька кроків у напрямку рятівного будиночка, але потім зупинилася. Ні, вона не може ось так піти й покинути його тут одного. А що, як його поранять? А що, як взагалі вб’ють? Вона повернулася, взяла виколупаний із бруківки камінь і понесла його до скандувальників. Скоріше відчула, ніж усвідомила, що камінь був узятий з її рук і відразу ж полетів у напрямку беркутівців. Ті накрилися щитами.