Від іскристого трунку з німецьких винарень ясна блакить неба почала здаватися ще яснішою, а зелень прерії ще зеленішою, коли раптом, перекриваючи гомін голосів, недоказані компліменти й веселий сміх, розлігся крик мексиканця-вакеро, поставленого дозорцем на найближчому узвишші:
— Mustenos!
Моріс Джеральд, якого гостинні господарі теж запросили до столу, одним духом допив вино і, швидко скочивши в сідло, гукнув у відповідь:
— Cavallada?[36]
— Ні, — відказав мексиканець.- Manada.
— Про що це вони там белькочуть? — спитав Колхаун.
— «Мустеньйос» — це по-мексиканському мустанги, — пояснив майор, — а «манада» — табун диких кобилиць. О цій порі кобилиці збиваються в окремі табуни, осторонь від жеребців, і підпускають їх до себе тільки тоді…
— Коли «тоді»? — нетерпляче запитав відставний капітан, уриваючи пояснення.
— Коли на них нападають осли, — з невинним виглядом відповів майор.
Усі засміялися, немовби майорова відповідь була не така вже й простодушна і ховала в собі натяк на певну особу.
Колхаун збагнув це, і на якусь мить йому аж мову одібрало, але тільки на мить. Не така він був людина, щоб мовчки проковтнути невдало сказане слово. Навпаки, побачив тут нагоду дотепно відповісти й зараз же з неї скористався.
— О-он як? — повагом мовив він, не звертаючись ні до кого зокрема. — А я й не знав, що осли в цих краях такі небезпечні.
Кажучи це, Колхаун не дивився на Луїзу Пойндекстер, але якби подивився, то помітив би її схвальний погляд. Хоч молода креолка й не мала до нього теплих почуттів, проте вміла цінувати дотепність і не могла не віддати належне його відповіді. То, може, каштанові справи були ще не зовсім безнадійні?
Про це подумали і молодий драгун Генкок, і лейтенант кінних стрільців. Обидва помітили той схвальний погляд і дійшли висновку, що Кассій Колхаун таки здобув — або напевне здобуде — сердечну прихильність своєї двоюрідної сестри.
Таке відкриття прикро вразило обох офіцерів, особливо драгуна. Та думати про це не було часу — манада наближалася.
— На коней! — подумали й вигукнули майже всі водночас.
І враз між конячими щелепами, що ревно жували жовте зерно, опинилися залізні вудила, через шиї тварин, ще мокрі після швидкого двадцятимильного гону в задусі тропічного ранку, було перекинуто поводи, і не встиг би ніхто полічити до ста, як усе товариство — і чоловіки й жінки — сиділо в сідлах, готове пустити в роботу хлисти й остроги.
Якраз тоді дикі кобилиці з"явилися на узвишші, де перед тим стояв дозорець. А він — і сам мустангер — був уже в сідлі і, ввігнавшись усередину табуна, намагався накинути ласо на котрусь із них. Кобилиці мчали шаленим чвалом, сполохано іржали й хропли, так наче їх переслідувало якесь страхіття. Косуючи очима назад, вони не бачили поперед себе ні фургона, ні вершників, що скупчились коло нього, і неухильно мчали просто на них.
— За ними хтось женеться, — сказав Моріс Дже-ральд, помітивши, які наполохані мустанги. — Що там таке, Креспіно? — гукнув він до мексиканця, якому мало бути видно, хто переслідує табун.
На хвилю запала тиша — всі чекали відповідь На деяких обличчях можна було помітити розгубленість і навіть тривогу. Адже за мустангами могли гнатися й індіанці!
ebooksa