— У нас полонених не розстрілюють.
— О, звичайно! Їх вішають!
— Це залежить від того, наскільки тяжким був ваш злочин перед нашим народом, — суворо і трохи підвищивши голос, відповів Дементьєв.
— Кажуть, за найбільший злочин ви вважаєте приналежність до партії Гітлера. Чи не так? А я саме переконаний націонал-соціаліст. З тисяча дев"ятсот тридцять сьомого року.
— Переконаний? — Дементьєв допитливо подивився німцеві в очі. — Переконані мають не такий вигляд і поводяться інакше.
— Щохвилини кричать «Хайль Гітлер»?
— Або «Гітлер капут».
Німець засміявся, відкинувшись на спинку стільця. Разом з ним засміявся і Дементьєв.
— Ви не позбавлені дотепності, — сказав німець. — Між іншим, ви говорите по-німецькому, мов справжній берлінець. Звідки це у вас?
— Мій батько багато років працював у радянському торгпредстві в Німеччині. Я виріс в Берліні.
— Берлінський акцент, як слід віспи, витравити не можна. — Німець помовчав, потім допитливо подивився на Дементьєва: — Приємно, капітане, вигравати війну? Таку війну!
— Дуже! — щиро вигукнув Дементьєв.
— Вірю, вірю… — сумно промовив німець. — Адже ми це теж переживали і…
— Правда, трохи передчасно, — безжалісно зауважив Дементьєв.
В очах у німця блиснув і одразу ж згас злий вогник. Він нахилив голову, плечі його обм"якли, і він тихо промовив:
— Так, сорок п"ятий рік — це не сорок перший.
Як тільки він це сказав, Дементьєву ніби війнуло в обличчя жахливим вогнем сорок першого року. Він швидко спитав:
— Де були в сорок першому?
Від зовсім нового, сухого і злого голосу капітана німець одразу випростався. Він, мабуть, зрозумів хід думок радянського офіцера і відповів чітко, по-військовому:
— Брест — Мінськ — Смоленськ — Вязьма. Тут зимував… — Німець помовчав і додав: — Там ми і зазнали краху ілюзії швидкої перемоги. Далі була вже служба, почуття обов"язку, словом, робота. Частково успіх. Частішим поразка. А історія війни робилася вже без ЦІН».
ebooksa