— Він опритомнів, — шепнув лікар Потапову.
— Я бачу, — голосно сказав Потапов. — Ну, Окайомов, годі! Однаково нічого не придумаєте!
Окайомов зробив різкий рух до коміра сорочки, де була зашита ампула з отрутою. Але Потапов вчасно перехопив його руку:
— Не треба, Окайомов, — вам шкідливо робити зайві рухи. Лежіть спокійно або ж киньте строїти дурня, вставайте і поїдемо в місто. Ми ж з вами дорослі люди і чудово розуміємо один одного. Гра скінчена!..
Окайомов підвівся на лікті. Санітар хотів йому допомогти, але шпигун відштовхнув його і повільно встав сам.
На міському кладовищі так тихо, що чути, як з розлогого клена падає багряний лапчастий лист. Вже по-осінньому холоднувате сонце, пробившись крізь поріділе листя, розкидало навколо золотисті плями. Сонячний промінь заграв на полірованому мармурі могильної плити, на якій вирізьблено:
ГОНЧАРОВ
ПАВЛО ВАСИЛЬОВИЧ
Загинув при виконанні службових обов"язків
Коло могили, обкладеної давно зів"ялими вінками, на незручній, маленькій лаві сиділи полковник Астангов і майор Потапов. Вони прийшли сюди вже годину тому і весь час отак сидять, — не розмовляють, але, мабуть, думають про одне і тому не відчувають своєї мовчанки.
Зрідка Астангов поглядає на Потапова, бачить його зсунуті брови, уперто стиснуті губи і спрямовані в одну точку примружені очі…
На алеї почувся шелест листя під ногами людини, що швидко наближалася до могили. Астангов озирнувся — алеєю йшов чоловік у військовому й пильно поглядав на всі боки.
— Боюсь, Потапов, що це нас розшукують, — підводячись, тихо промовив Астангов.
— Так… час іти… — так само тихо відізвався Потапов і теж устав.
Полковник не помилився — чоловік у військовому шукав саме їх: начальник управління наказав терміново прибути до нього.
ebooksa