Місто, оповите темрявою, здавалося мертвим. На вулицях ні душі. Проїде машина з пригашеними фарами — і знову темрява й тиша. Коло виходу на Шестигранну площу Дементьєва зупинив патруль. Почувши пароль, солдати козирнули, і він рушив далі.
Павло Арвидович чекав Дементьєва кожного вечора, давно приготував рацію, але дуже боявся, що його квартирант помітить прихід чужого і запідозрить щось недобре.
Цього вечора квартирант затримався на роботі довше, ніж звичайно, і Дементьєв зустрівся з ним коло будинку. Вони мовчки козирнули один одному і почали підніматися сходами. Разом вони зупинилися і перед дверима в квартиру Павла Арвидовича.
— Ви теж сюди? — здивовано запитав гестапівець.
— А ви, мабуть, і є мій суперник? — засміявся Дементьєв. — Сьогодні я шукав собі кімнату і зайшов у цю квартиру. Мені сказали, що тут уже живе офіцер гестапо. Щоб не тинятися по місту з чемоданом, я попросив у хазяїна дозволу залишити його до вечора. І тільки оце зараз іду за своїм багажем. Іду й боюсь, що хазяїн разом з квартирантом за такий пізній прихід спустять мене із сходів.
Нічого не відповівши, гестапівець натиснув кнопку. У дверях виросла постать Павла Арвидовича. Побачивши Дементьєва разом з квартирантом, він просто закам"янів.
— Здрастуйте ще раз і, будь ласка, пробачте! — весело сказав Дементьєв. — Я тільки зараз знайшов собі кімнату. Дайте мені, будь ласка, мій чемодан.
— Ах, чемодан! Зараз, зараз…
Павло Арвидович побіг у свою кімнату за чемоданом. Гестапівець ввійшов у передпокій, але зупинився біля відчинених дверей.
— Де ж ви влаштувались? — запитав Павло Арвидович, передаючи Дементьєву чемодан з рацією.
— Бастіонна, чотири, квартира дев"ять…
— У кого ж це? Я тут усіх знаю.
— Художник Песіс.
— Це той, що недавно помер?
— Вірно. Саме він і звільнив кімнату для мене! — Дементьєв засміявся. — Ще раз пробачте за пізній прихід. На добраніч!
Двері зачинилися, і Дементьєв почав спускатися сходами.
Вийшовши на площу, він вилаяв себе найгіршими словами: схвильований звісткою про початок евакуації, він вирушив за рацією, зовсім не подумавши, що тут його можуть підстерігати дуже небезпечні несподіванки. Просто дивно, що все минуло так щасливо. Та не встиг Дементьєв подумати про це, як перед ним, мов з-під землі, виросли два патрулі. Дементьєв сказав пароль, але солдати дороги йому не давали і про щось перешіптувались.
Командування оточених військ, побоюючись самовільної посадки офіцерів на транспорти, наказало комендатурі звернути особливу увагу на підозрілих військових. Дементьєв, що йшов у бік порту з чемоданом, викликав у патруля явну підозру. Солдати порадились і запропонували Дементьєву разом з ними йти в комендатуру.
— Якщо це необхідно, ходімте, — спокійно сказав Дементьєв.
ebooksa