— Чого такі похмурі?
— А чого ж радіти? На кожному кроці тобі тицяють у ніс, що Німеччина загинула.
— Наприклад?
Дементьєв очима показав на двері капітанської каюти.
Крамергоф кивнув:
— Спасибі, капітане.
Дементьєв зійшов на причал. Другий транспорт уже пришвартувався, але трапів ще не спустили. Дементьєв ходив вперед і назад перед кораблем, обдумуючи свій несподіваний експромт з доносом на капітана транспорту. «Ні, ні, і зараз я зробив вірно». Після цього Крамергоф віритиме мені ще більше…»
До Дементьєва підійшов Крамергоф, що спустився з корабля.
— Ця брудна свиня не побоялася й мені сказати те ж саме, — мовив він, довірливо взявши Дементьєва за лікоть. — Час, певна річ, важкий, але не вірити — значить, зрадити. Так?
— Звичайно! — переконливо вигукнув Дементьєв.
— На жаль, з цією свинею нічого зробити не можна. Він поведе транспорт з солдатами. Але нічого, ми йому це пригадаємо!..
Дементьєв дивився на Крамергофа майже з відвертим здивуванням: невже він не розуміє, що гітлерівській Німеччині недовго існувати.
На причалі з гуркотом підсовували трапи до другого транспорту.
— Ходімте зі мною, — запропонував Дементьєв Крамергофу.
— Із задоволенням. Заодно побачу, яка у вас робота.
Вони піднялися на транспорт, і черговий матрос провів їх у трюм. Цей корабель був добре пошарпаний. На дні трюму поблискувала вода, а повітря стояло таке затхле, що важко було дихати. Крамергоф закашлявся. Дементьєв наказав матросові покликати в трюм капітана. Незабаром капітан прийшов. Це був богатир з русою кучерявою головою, його могутні груди обтягував чорний светр. Підійшовши до Крамергофа і Дементьєва, він викинув уперед праву руку:
— Хайль Гітлер!
— Хайль! — недбало озвався Дементьєв. Крамергоф не відповів.
— Ви що ж, капітане, в цьому вонючому хліві думаєте везти солдатів фюрера? — спитав Дементьєв.,,,
— А що я можу зробити? Я справді недавно возив з Данії корів.
ebooksa