— Чому безкарно? За допомогою вашого товариша наші льотчики вже пристосувались переймати їх. Та й ночі зараз коротші. Якщо будуть новини, дзвоніть.
Полковник Довгальов був, звичайно, вдячний командуючому за цю розмову, але він не заспокоївся. Полковник дуже добре знав Дементьєва і зараз був майже впевнений, що тільки нещастя могло завадити розвідникові вести далі роботу.
Тяжко було усвідомлювати своє безсилля допомогти Дементьєву. І просто нестерпно було думати про загибель його в останні дні війни.
Минув ще один день. Радіостанція Дементьєва мовчала. А вночі Довгальов одержав радіограму від іншої своєї людини з Н., яка понад два місяці не з"являлася в ефірі. В цій радіограмі Довгальов знайшов звістку про Дементьєва:
«Викрито капітана Рюкерта. Його вважають російським шпигуном. Утік під час арешту. Гадають — поранений. Проводяться ретельні розшуки».
Перша думка в Довгальова — наказати допомогти Дементьєву. Та, мабуть, нічого з цього не вийде. Людина ця працює техніком на телефонному комутаторі міста. Очевидно, йому лише вдалося підслухати розмову гестапівців. Та і як цей технік знайде у великому місті невідомого йому чоловіка?
Довгальов доповів про радіограму командуючому. Той помовчав і сказав:
— Будемо вірити, що Дементьєв сховався надійно. Будемо сподіватись на краще. Поздоровляю вас, полковнику, зі святом Першого травня! Між іншим, англійці повідомляють по радіо, що Берлін капітулював.,
Дементьєв загубив лік дням і ночам. Про те, що настало Перше травня, його повідомив доглядач музею. З нагоди свята старий приніс у підвал пляшку вина, і вони розпили її.
— Хай живе Перше травня! — урочисто промовив Дементьєв, випив і здивовано озирнувся навкруги.
Підвал із низькою склепистою стелею. Навколо — купи ящиків. Скупі відблиски позолочених рам. У кутку — постать рицаря в панцирі. Все це осяяне тьмяним миготливим вогником свічки. Не думав і не гадав Дементьєв, що в його житті буде такий Першотравень!
— Я слухав Лондон, — тихо промовив доглядач музею. — Вони сказали, що Берлін здався.
Дементьєв вірив і не вірив у те, що почув, по обличчю його текли сльози.
— А чого вам плакати? — глухим голосом запитав доглядач. — Хай вони плачуть.
Дементьєв, звичайно, розумів, що капітуляція фашистської столиці — величезна подія, але все-таки це ще не кінець війни.
Всі дні під час хвороби Дементьєв тяжко переживав свою бездіяльність; майже кожної ночі йому ввижалося нічне море, по якому безшумно рухаються і швидко зникають чорні силуети транспортів.
Але тепер Дементьєв знав: Берлін капітулював. І в цьому є крихта і його воїнської праці!
Від усвідомлення цього мимохіть потекли з його очей сльози — сльози радісного полегшення і втіхи…
8 травня 1945 року загнані в мішок гітлерівські війська капітулювали.
В ніч на 10 травня радянські війська вступили в місто Н.
ebooksa