Я 11–17… Небезпечний маршрут

Довгальов мусив зібрати всю силу волі, щоб не виказати свого хвилювання.

— Цей викритий капітан Рюкерт у всьому зізнався? — недбало спитав Довгальов.

Гестапівець помовчав і відповів:

— Він утік.

— Утік, з-під арешту? Неймовірно! І зовсім не схоже на гестапо.

— Він був поранений. Знайдено сліди крові. Треба гадати, що він сховався десь і вмер од рани.

— Звідки вам відомі усі ці подробиці? — Довгальов дивився Крамергофу прямо в очі.

— Я… — Крамергоф на мить замовк.

— Так, ви… Звідки ви все це взнали? Ви ж займалися евакуацією, а не ловили диверсантів! Думаю, що ви не будете мене запевняти, що про Рюкерта повідомлялося в пресі?

— Бачите… — почав виплутуватись Крамергоф, — мій друг працював у гестапо, і він розповів мені.

— Прізвище друга? — швидко спитав Довгальов.

Крамергоф не відповів.

— Вигадавши друга, треба було одразу вигадати йому і прізвище. Для працівника гестапо така помилка непробачна.

— Чому — гестапо?

— А тому… Ми з вами дорослі люди. Час почати серйозну розмову, — сказав Довгальов спокійно і впевнено. — Ви брали участь в операції проти капітана Рюкерта?

— Ні.

Довгальов посміхнувся:

— Тоді вам нічого не залишається, як посилатись на пресу.

— Я ж сказав вам про мого друга — майора Фальберга.

— Пізно. Майору Фальбергу зовсім ні до чого з"являтися на білий світ, тим більше з небуття.