— У Німеччині ви можете зустріти сотні чесних, по-справжньому чесних людей…
— Сотні? — злісно посміхнулась Туманова. — Не так уже й багато…
Гестапівець похитав головою.
— Ви ловите мене на слові. Можливо, я не так висловився.
— Хто ви? — раптом вирвалось у Юлі. — Скажіть прямо.
Гестапівець звів свої красиві, густі брови, і легка посмішка торкнулася його губів.
— Все, що я можу сказати про себе, так це те, що звати мене Роберт Герц, що я звичайний стажист гестапо. А про те, ким я був раніше і як потрапив сюди, казати не маю права. Це не моя таємниця. Зрештою, я не друг Гітлера і не прихильник його ідей. Зі мною тут рахуються, я посідаю певне привілейоване становище. Це також має свою історію, свої причини…
— Що вам потрібно від мене?
— Від вас — нічого. Але для вас — я повинен…
— Пройнялися жалем?
— Коли хочете, так…
Розвідниця посміхнулась. Голос обережності застерігав: будь напоготові!
— Чого ж все-таки ви добиваєтесь? — спитала вона.
— Вашого довір"я.
— Допустимо. А далі?
— Я врятую вас. Ви будете вільні.
Суперечливі думки Туманової блискавично мінялись.
Мигнуло: «Все-таки це він… Та сама людина, що зв"язана з Чорноп"ятовим». І слідом за цим: «Провокація! Диявольська, тонка провокація! Як він, простий стажист, може вирвати людину з камери, з пазурів гестапо?» Та сумніви знову витісняла надія, паморочила голову, гукала, обіцяла волю, життя, повернення до друзів…
Відчуваючи, як на щоках проступає нервовий рум"янець і пашить обличчя, Юля зібрала всю свою витримку і сказала зовні спокійно:
— Гаразд. Я згодна. Довіряюсь вам. Але одразу кажіть: якою ціною? Чим я або мої друзі повинні відплатити вам?
ebooksa