— Йому згори видніше…
Сирени перестали завивати, але зенітки шалено стріляли й стріляли.
— Хоч би не збили, — тихенько занепокоївся Чорноп"ятов.
Не схоже, — заперечив Генріх. — Видно, майстер. І глянь, до чого ж сміливий. Ще нижче спустився.
Літак описав четверте коло над містом, відразу шугнув у хмари і зник.
— Лови вітра в полі, — зауважив задоволений Чорноп"ятов.
— Ас… — додав Генріх.
Зенітки замовкли, наче по команді, і стало так тихо, що чути було тонесенький, немов дзижчання джмеля, звук літака, що віддалявся.
Чорноп"ятов і Генріх вернулись до котельної.
Генріх усівся на ліжку, розстебнув комір мундира, що врізався в його могутню шию, і енергійно покрутив головою. Потім він щосили рвонув борт мундира. Один ґудзик відлетів і закрутився на кам"яній підлозі.
Чорноп"ятов легенько придавив його ногою і глянув на Генріха:
— Ти що?
Генріх не відповів. Він тупо дивився на носки своїх величезних, грубих черевиків, і його товсті губи беззвучно ворушились.
— Знову нудьга? — вже догадуючись, у чому справа, спитав Чорноп"ятов.
— Не можу я більше, Григорію, — з тугою промовив Генріх. — Розумієш, не можу! Сили немає. Боюся, що ні серце, ні голова не витримають, — і він знову почав неспокійно смикати борт мундира. — Остобісіла мені ця шкура.
— Заспокойся, Генріх, не розпускайся, — щиросердо сказав Чорноп"ятов.
— Добре тобі казати, — похитав головою Генріх. — А побув би ти на моєму місці…
— Кожен потрібен на своєму місці, — заперечив Чорноп"ятов. — Ніхто інший на твоєму місці не зміг би зробити для нашої справи стільки, скільки зробив ти.
— Сьогодні вдосвіта, — вів далі Генріх, не слухаючи слів Чорноп"ятова, — у дворі тюрми знову розстріляли шістьох. І я стояв тут же, дивився. Повинен був стояти… Всі шестеро з мого коридора. Одному років під сімдесят. За що їх розстріляли? Це — найстрашніше. Трьох доколювали штиками. У мене перед очима туман стояв. Ладен був кинутись на катів, на цих тупих ідіотів, душити, топтати їх, — він щосили стис здоровенні кулаки і скрипнув зубами. — Вони самі звірі і з мене зроблять звіра. А та жінка, що я тобі казав, мати двох партизанів, повісилась. Учора повісилась. А ти кажеш, заспокойся…
Чорноп"ятов зітхнув. Він розумів Генріха, але зарадити йому не міг.
ebooksa