— Його застукали за роботою, вдерлися в будинок, а він кинув гранату. Сам відправився на той світ і прихопив із собою трьох наших. А двоє важко поранені. Один з поранених півгодини тому віддав богові душу, а другий, здається, скоро піде за ним…
— Майн гот![2] — вигукну» начальник гестапо. — Йолопи! Ідіоти! Хто керував операцією?
— Оберштурмфюрер Мрозек, але я не вбачаю тут його провини…
— Цебто?
— Будинок був запертий, і його довелося брати штурмом. Я на місці Мрозека зробив би так само, як і він: зламав би двері і вдерся.
— А рація?
— Він знищив її.
— Але хто ж це він? Що це за герой?
— Молокосос… Підліток років сімнадцяти-вісімнадцяти.
— А з ким він жив?
— Із старою матір"ю.
— Її схопили?
— На жаль, ні. Зникла.
— Чорт знає що…
Після довгої паузи заступник запитав:
— Коли вас чекати?
Начальник гестапо помовчав і потім відповів:
— Я не прийду… Так, так… Я трохи нездужаю і треба відлежатись. Командуйте там… — і він поклав трубку.
Упала ніч. Густа хмарка на обрії злизала недогризок пізнього місяця. Темрява прикрила тимчасові аеродромні споруди, бонові машини, сховані в земляних гніздах. Ліс, що обступав злітну площадку, злився з темним небом.
Капітан Дмитрієвський і Юля спочивали на траві коло «емки». Він сидів, прихилившись спиною до парашута, а вона напівлежала поруч.
ebooksa