Він ще раз потиснув їй руку і допоміг залізти в літак. Туманова засовалась у тісній кабіні, намагаючись зручніше вмоститись, звісила через борт руку й погукала:
— Капітане!
— Я тут! — відгукнувся той і ступив до неї.
Вона непомітно для інших погладила його своєю маленькою долонею по щоці й тихо сказала:
— Все буде гаразд!
Дмитрієвський стиснув їй руку.
Гвинт прокручувався спершу знехотя, із зусиллям, з якимось упертим небажанням, потім раптом свиснув і завертівся райдужними колами.
Проводжаючі відступили вбік.
Пілот дав газ, розвернув тремтячу машину майже на місці й послав уперед. На старті він зупинив її.
Проводжаючі збилися в купу і дивилися вслід. Дмитрієвський прикусив губу і махнув рукою, хоч добре розумів, що Юля не бачить його.
На старті спалахнув голубий вогник і погас, і тієї ж миті безліччю крихітних вогників означилася злітна доріжка.
Заревів мотор. Могутня повітряна хвиля підняла куряву. Літак рвонув з місця й злився з нічною темрявою.
— Двадцять три години сім хвилин, — промовив Бакланов, глянувши на годинник.
На дев"ятнадцятій хвилині на висоті тисяча шістсот метрів літак наблизився до лінії фронту. Штурман показав рукою вниз. Туманова звісила голову, але нічого не побачила. І так щоразу. Коли б вона не літала, на передньому краї панували тиша і спокій, і навіть не вірилось, що там, під тобою, внизу, сховані в окопах і траншеях, сидять принишклі люди, ладні кожної хвилини відкрити вогонь.
Нараз ворожий прожектор пронизав небо скісним променем. Пілот миттю збавив газ, і рокіт мотора стих. Гвинт майже безшумно розсікав повітря. Але на якусь долю секунди пілот, видно, спізнився. Сліпучий промінь прожектора вчепився в літак і повів його. І відразу ж загуркотіли зенітки. Пілот звалив машину на ліве крило, і вона так швидко ковзнула вниз, що Туманову притисло до правого боку кабіни.
Вогняний стовп світла розгублено заметався вже десь праворуч: жертва вислизнула з його цупких пазурів.
Тумановій спав на думку нещодавній епізод, коли німецький бомбардувальник, засліплений трьома радянськими прожекторами, не зміг втекти і врізався у землю. Вона розуміла: зараз усе залежить від уміння пілота.
Машину качало з борту на борт, наче пароплав од удару великої хвилі; попереду світлими віхтиками позначилися розриви зенітного снаряда. А знизу вгору, несучи смерть, до літака жадібно квапились вогняним пунктиром жовті, зелені й червоні кулеметні черги. Щось нудотне й задушливе підступало до горла.
Прожектор погас, ї пілот одразу ж збільшив оберти мотора. Стихла і стрілянина. Гітлерівці, видно, чекали нальоту на свій передній край і, впевнившись, що їх побоювання даремні, заспокоїлись.
Літак, набираючи висоту, заглибився на ворожу територію.
ebooksa