Безумці

Брязнули двері. Входить радист.

— Ось ти де, Густав, — каже він. — Нумо, хутчій до шефа!

— Дідько! — бурмотить Глюк, вибираючись з-за столу. — І тут нема спокою!..

Вони йдуть.

«Занадто квапливо, — відмічає Карцов. — Ось і двері не замкнули за собою, і пістолет забули на підлозі».

Опустивши очі, він розглядає чорну кобуру, з якої наполовину вивалився важкий армійський парабелум.

Обойма, звичайно, порожня, або патрони розряджені. Загалом, примітивно…

Незабаром Глюк повертається. Кинувши швидкий погляд на пістолет, він сідає за стіл, знову розливає спирт.

— От добре, що потрапили до нас! — весело каже він і підіймає чарочку. — За ваше здоров"я!

— Прозит, — відповідає Карцов традиційним застільним німецьким привітанням.

Він не сумнівається в тому, що це була перевірка. Видно, Глюк задоволений її наслідками. Фашистам кортить, щоб новий лікар скоріше став до роботи.

— Послухайте, лікарю, — раптом каже Глюк, — де ви жили в Росії?

Карцов пояснює.

— Зрозуміло. А Україну знаєте? Це правда, там така земля: кілок устромиш і — росте? Бували на Україні, лікарю?

— Не доводилося.

— Шкода! — Рудий задумливо гладить бороду. — Ну, а Кавказ? Яка земля на Кавказі? Скажімо, десь біля Чорного моря?

— Добра земля. Навколо садки: виноград, чай, помаранча.

— І помаранча? — дивується Глюк.

У міру того як Карцов розповідає про Кавказ, німець дедалі більше хвилюється. У нього блищать очі, щелепа хижо випнута.

— А свиней там можна розводити? — раптом запитує він. — Свині, лікарю, надійний прибуток, я знаю!