— Мало не задихнувся!
Глюк регоче, тицяє пальцем туди, де гофрований шланг з"єднується з маскою. Тут металевий патрубок з клапаном і краном, який німець непомітно перекрив.
Карцов жартівливо погрожує йому, відкриває кран, пробує, чи добре надходить кисень.
— Добре, — задоволено каже. — А тепер подихаємо У воді.
— Не сьогодні. — Глюк жестом зупиняє учня. — Ви, лікарю, стомилися, варто відпочити. Та й у мене справи: треба зустрічати шефа.
— Як це — зустрічати? Де ж він? Я недавно розмовляв з ним. Він просив…
— Був, та загув! — Задоволений власним дотепом, рудобородий хрипло регоче. — Саме так — загув. Але скоро має повернутися.
— Ну, хоча б з півгодини у нас є? — капризно тягне Карцов. — Пустіть мене у воду на півгодинки, Глюк!
— Гаразд, лікарю, — вирішує наставник. — Гаразд, натягніть шолом. От який ви наполегливий! Хоч кого вмовите. Тільки глибоко не йдіть — метрів на п"ять, не більше. Та я й не пущу вас глибше — працюватимете на сигнальному кінці.
Він надягає Карцову пасок із свинцевими вантажами, обв"язує талію плавця тонким плетеним тросом, ще раз перевіряє підгонку та справність респіратора. Водночас дає поради: як «промивати» дихальний апарат, виводячи з нього зіпсоване повітря, як регулювати свою плавучість і миттю звільнятися від паскових вантажів, якщо в цьому виникне потреба.
Карцов дуже хвилюється, бо задумав дещо ризиковане: коли все піде добре, сьогодні він заволодіє респіратором.
— У воду! — наказує рудий. Пірнальник неквапливо сходить трапом.
Ось його ноги торкнулися води, занурилися по коліна, по стегна. Ще трошки, і вода сягає підборіддя. Тепер перед шоломом гойдається вода лагуни, наче Карцов притулився до стінки акваріума… Ще трохи — і вода наполовину закрила скельця шолома.
— Вперед! — підбадьорює Глюк. — Не бійтеся!
І він пускає сигнальний кінець.
Карцов підіймає руку, махає нею в повітрі. Потім голова його щезає під водою.
Деякий час він нерухомо висить у водяній товщі. В яскравих променях прожектора здається, що кругом блакитний світний серпанок. Поступово світіння слабшає — під впливом паскових вантажів Карцов помалу опускається. Видимість дедалі гіршає, незабаром його ноги ледь помітні — вони немов вплавлені в скляні сутінки.
Тиша, спокій.
Повиснувши на сигнальному кінці, Карцов відпочиває: нелегко вдавати схильного захоплюватися простачка, сміятися, жартувати, коли знаєш, що перебуваєш під загрозою гіршого навіть ніж смерть.
Тиша, спокій. При кожному вдиху й видиху чітко клацають респіраторні клапани — немов метроном лічить підводний час.