Кан сердито взяв руки в боки.
— Я ціную скромність, але це вже занадто! — скрикнув він. — Можна подумати, що це не ви разом з Глюком украли кермо мого катера!
Шустер роззявив рота. Він перелякався. Запала тиша. І в ній почувся пронизливий голос Абста:
— Шустер, відповідайте!
— Та я не знаю, про що йдеться, — промурмотів плавець.
— Як це не знаєте? — Кан підійшов до нього впритул. — Що ви робили на озері минулої ночі?
— Я не був на озері!
— Де ж ви були?
— Спав. Спав, як і всі інші. Спав цілісіньку ніч, в кубрику, од відбою і до підйому!
Останню фразу Шустер викрикнув тремтячим, схвильованим голосом. Він стояв, важко дихаючи, покусуючи нижню губу.
Кан повільно обернувся до Абста. Той не зводив очей з Шустера. Можна було подумати, що цього плавця він бачить уперше.
— Обермаат Йозеф Шустер минулої ночі працював під водою разом із штабс-боцманом Глюком, — сказав Абст. — Він виконував завдання, діючи проти катера.
— Ні, — заперечив Шустер, рішуче хитнувши головою, — ні, я був у ліжку! Клянусь, я спав і ні в чому не винен!
— Глюк! — підвищив голос Абст.
Викликаний вийшов із строю.
— Кажіть!
— Обермаат Йозеф Шустер працював разом зі мною, — твердо сказав Глюк. — Нас було троє на озері: Шустер, Руприх і я. Ми атакували катер, в якому сидів пан Фрідріх Кан.
Рожеві Канові щоки потемнішали. Він витяг хусточку, витер нею обличчя, засунув хусточку в кишеню і знов оглянув стрій. Він бачив: плавці здивовані, у декого в очах мерехтять веселі іскорки.
— Руприх! — пронизливо крикнув він.
Третій плавець вийшов зі строю, пристукнув каблуками.