Безумці

— Я матрос Конрад Руприх!

Кан подивився на нього. Руприх був здивований, розгублений не менше, ніж Шустер.

— Так, так! — гнівно мовив Кан. — Ви, я бачу, теж запевнятимете, що провели ніч у морфеєвих обіймах і нічого не знаєте?

Руприх розгублено мовчав.

— Відповідайте начальникові! — наказав Абст.

— Це правда, я спав, пане корветен-капітен, — сказав плавець. — Ми втрьох живемо в одному кубрику — обермаат Шустер, штабс-боцман Глюк і я. — Тепер Руприх дивився на Фрідріха Кана й звертався до нього. — Ми давно дружимо. Наші ліжка поряд. В їдальні їмо за одним столом… Відбій був, як завжди, о двадцять другій годині. Ми лягли разом, я це добре пам"ятаю. Ми вже були в ліжках, коли до кубрика завітав корветен-капітен — він часто приходить до плавців… От і все. Я спав як убитий. Вранці, коли прокинувся, на ліжках лежали всі троє.

— І штабс-боцман Глюк?

— Я перший розплющив очі, а він ще спав. Хропів так, що деренчало скло в ілюмінаторах. Все це правда, можу заприсягтися!

— Зрозуміло! — скипів Кан, знову витягаючи хусточку й витираючи піт, що вже юшив йому по щоках. — Мені все зрозуміло. Як кажуть, справа цілком ясна. Звичайно, я певен, що ваші слова — чистісінька правда. Вночі, поки всі ви мирно хропіли в ліжках, якийсь привид просвердлив дірки в днищі мого катера і до того ж украв перо керма. А потім вискочив з-під води на борт моторки, вчепився мені в груди, підняв над головою ніж!.. Йолопи, ви діяли прекрасно! Я вельми задоволений. Більше того, пишаюся такими хлопцями. І все, що мені треба, це подякувати вам за службу… Глюк, підтвердіть мої слова!

— Все було так, як ви зволили розповісти, — твердо сказав плавець.

— Слава Всевишньому! — Фрідріх Кан звів очі до стелі. — А то я вже почав думати, що й справді з глузду з"їхав у вашій компанії… Ну, а тепер скаже старший. Корветен-капітен Абст, спробуйте пояснити, що означає дурна поведінка ваших людей. Кажіть і знайте: винні матимуть по заслузі!

Абст, що досі стояв у позі напруженого чекання, ніби прокинувся.

— Обермаат Шустер та матрос Руприх казали правду, — мовив Абст. — Вони дійсно спали й нічого не знають. Катер атакував штабс-боцман Густав Глюк. Пане Фрідріх Кан, ви будете вражені, та цей плавець діяв сам!

Начебто вітер дунув по кімнаті. Стрій хитнувся і знову завмер.

— Проте ви не повинні звинувачувати Глюка, — вів далі Абст. — Сказавши вам неправду, він виконав мій наказ… Це так, штабс-боцман?

Глюк, що не зводив з Абста широко розплющених очей, судорожно ковтнув і переступив з ноги на ногу. Абст знову звернувся до начальника:

— Отже, я один винен у тому, що вас ввели в оману. Я визнаю це і готовий понести кару.

— Але навіщо ви зробили таке? — запитав Кан. — Чого прагнули?

— Я поясню… — Абст зачекав, обвів очима плавців. — Люди, що вишикувалися перед вами, — майбутні герої. Настане час, і весь світ схилить голови перед їхніми подвигами в ім"я фюрера і німецької нації. Мені дуже хотілося, щоб вони сподобалися вам. І от, готуючись до нічної перевірки, я дозволив собі маленьку брехню. Вам доповіли, що вночі на озері діятимуть троє. Я ж надіслав одного, бо знав — він упорається, і ви залишитесь задоволені. І подумав: тим більше ви здивуєтесь, коли з"ясується, що не троє плавців, а всього-на-всього один диверсант так блискуче працював під водою, атакуючи катер. Ось пояснення моїх дій. Ще раз прошу пробачення. Але далебі занадто велике було прагнення заслужити вашу похвалу.

Абст замовкнув.