Амок

Насамперед треба було визначити відстань до цілі.

Прилад для цього був, але користуватися ним наші вояки не вміли. Почали колективно міркувати, як його застосувати. Один бачив, як з ним працював офіцер, другий бачив ближче, третій навіть сам трохи користувався ним. Коли склали докупи всі знання та попрактикувалися, то сяк-так обчислили відстань.

Та ось дійшло до того, під яким кутом стріляти, бо гармата стояла в улоговині, і тут уже зовсім невистачало знань.

А корабель стояв на місці, не рухався…

Мудрували довго, пригадали всю свою практику, навели майже наугад, десятки разів придивлялися, націлювались і… бабахнули!

Невідомо, хто більше здивувався: інсургенти чи голландці, коли снаряд несподівано скосив половину труби і радіощоглу. «Артилеристи» навіть очам своїм не вірили…

— Бувають же такі випадки! — дивувався Сурат.

— Значить, щастя на нашому боці! — радісно говорили несподівані герої.

Та зате ж і розсердився міноносець! Так почав довбати з гармат скелі, за якими сховалася «артилерія», що навіть тікати звідти довелося. А потім повернувся і посунув собі геть.

Повстанці зовсім забули про обережність, повискакували з-за скель, почали кричати, стріляти, і за це двоє були поранені.

Перший бій виграно! І виходить, зовсім не страшно, навіть легко. Як же після цього не сподіватися на остаточний успіх?

— Ну, ну! Не дуже радійте, — заспокоював Сурат. — Побачимо ще, що буде через кілька днів.

— Не боїмось! Хай тільки полізуть, — бадьорилися хлопці.

— А тепер відпочинемо трохи — і до роботи. Невідомо, чи встигнемо до того часу знести всю зброю в одне місце.

— Машину, машину налагоджувати! — весело загули товариші.

Видно, вона їм дуже сподобалась, хоч і вимагала надзвичайної праці та напруженості. Поки її налагодили, минуло години зо три.

Тимчасом група повстанців підійшла до вбитих ворогів. З одинадцяти чоловік тільки двоє були голландці. А решта — свої, брати-індонезійці з різних місць — з Борнео, Целебесу, Балі, Мадури.

— Яка прикрість! Як це не розуміти, що краще загинути в бою з ворогом, ніж із своїм братом? — промовив один з тих двох, які нещодавно приєдналися до загону.

— А чого ж ти не йшов, поки тебе не скривдили і не вигнали? — посміхнувся Сурат.

— Дурний був, несвідомий.