Амок

І ось вгорі почувся постріл! Один, другий… а потім почалася стрілянина, як на війні. Бухнула гармата з моря…

— Наші! Наші там б"ються! А ми тут, як у пастці. Гей! Товариші! Сюди!

Але де там було почути голос з-під землі під час стрілянини.

А вода поволі, але невпинно підіймалась…

VII. БОРОТЬБА ЗА ЗБРОЮ

Перша перемога. — Нові воєнні операції. — Один одного обійшли! — Критична мить. — Несподівана допомога. — Нерет. — Машину знов пущено. — Хоч бачить око, та зуб не бере.

Коли «Саардам» зник за горизонтом, повстанці повернулися до першого тимчасового складу зброї, щоб переправити її в головну печеру. Почали були вже готувати свою машину, як почули голоси:

— Військовий корабель!

З заходу наближався чорний міноносець. Ішов повільно, придивляючись до берегів. Він міг підійти не раніше, як через годину. Можна було підготуватися.

— Закидати ящики зеленими гілками! — крикнув Сурат. — Озброїтись і заховатися за скелями!

Закипіла гаряча робота. За півгодини і речі і люди сховалися в зелені. Через деякий час наблизився міноносець. На палубі видно озброєну команду. Відомий нам мічман, а тепер капітан ван-Хорк розглядає берег у бінокль. Але нічого, крім скель і дерев, він не бачить.

Повільним, спокійним ходом міноносець пішов далі.

— До Ластівчиних Гнізд попрямував, — казали товариші. — Спізнився, братіку.

Сурат призначив десять найспритніших товаришів, пояснив їм завдання, і, ховаючись за скелями, вони поповзли вслід за міноносцем. Решті наказано, щоб вони не рухались і мовчали, коли б навіть почули постріли.

Міноносець під"їхав до Скель Ластівчиних Гнізд і зупинився. З рухів командирів та команди було видно, що вони не розуміють, де тут міг бути притулок для досить великого корабля.

Сурат з товаришами тимчасом пішов на свій попередній спостережний пункт.

Міноносець нерішуче постояв на місці, потім під"їхав трохи вперед, посунувся назад, досліджуючи берег. Зрештою, став проти фіорду і спустив шлюпку. Туди сіло дванадцять чоловік в гвинтівками напоготові. На палубі вишикувалась у бойовій готовності вся команда. На берег були скеровані кулемети і гармати. Видно, не довіряли цій тиші і спокою.

Човен проскочив через прохід і ввійшов у затоку.

— Добре було б їх постріляти тепер! — сказали товариші вгорі, звідки вони все добре бачили, сховані за скелями і деревами.

— Ні в якому разі. не можна! — прошепотів Сурат. — Хай вони краще думають, що нікого тут не тільки нема, а навіть і не було.