Амок

22
18
20
22
24
26
28
30

— Може, часом знаєте де?

Жінка спинилась, оглянула його з ніг до голови.

— В тюрмі, — кинула вона і пішла далі.

Ця відповідь, ніби обухом, ударила його по голові.

Більше він нікого не знав у цілому місті. Куди тепер звернутися? Куди подіти те, що було в кошику? Та й взагалі що далі робити?

Такої ситуації, мабуть, не передбачали і Гейс з Салулом. Хоч вони і довіряли Нонгу, але не хотіли йому, як новаку, давати більше адрес та імен. Це було б рисковано.

Нонг обернувся і тихенько пішов назад.

— «Куди подіти кошик? — сушив він голову. — Чи не викинути його зовсім? Але шкода праці. Треба ж ці папірці поширити. Значить, лишається тільки самому взятися за справу».

Мабуть, не часто траплялося, щоб поширювати листівки у великому місті випадало людині, яка не знає не тільки цього, а й взагалі ніякого міста.

Обдумуючи своє завдання, Нонг відхилився вбік і вийшов на пустир. За пустирем виднілося місто, йдучи цією пусткою, він натрапив на відому нам гармату з дулею. Як колись Тугай-Салул, Нонг помітив жінок, які приносили жертви, приходили, відходили або урочисто сиділи.

Зупинився і Нонг. Прислухаючись до розмови, він зрозумів, у чому тут справа, тим паче що легенда про дві гармати була відома і в його селі.

Тоді Нонг вийняв з свого кошика пачку листівок і урочисто поклав її перед дулею. Другу пачку, щоб не змокла від дощу, засунув усередину гармати.

— Що це таке? — здивувались богомольці, побачивши незвичайну жертву.

— Це найбільша жертва, яка тільки може бути, — з натхненням промовив Нонг. — Це звістка від аллаха, що наблизився час, коли обидві гармати з"єднаються, і тоді весь народ буде вільний і щасливий. Обов"язок кожного рознести ці папірці по всіх кутках, щоб усі знали волю аллаха.

Не чекаючи інших запитань, Нонг квапливо пішов далі і зник, щоб його не помітили ті, кому не треба.

І свята дуля почала виконувати доручені їй обов"язки…

Початок справи здавався Нонгу вдалим, і він уже впевненіше і бадьоріше дивився на своє завдання. Він пригадав порт, де був з Гоно, пригадав, що там багато робітників, і попрямував у Прийорк.

Але вдень, під час роботи, сунутися з листівками було рисковано. Треба чекати темряви, щоб порозкидати ці листівки у таких місцях, де б їх можна було знайти. Нонг з великою пошаною, ставився до своїх папірців і дуже шкодував би, якби хоч один з них загинув даремно.

Увечері, блукаючи по Прийорку, Нонг вийшов до великих морських майстерень, біля яких чути було стриманий гомін юрби. Наблизившись, він помітив чергу, яка починалася від брами і завертала аж у сусідній провулок. Черга складалась переважно з робітників. Ніхто з них не стояв. Одні сиділи на землі, інші спали, але всі, видно, розташувались тут надовго. До них підходили жінки і приносили їм їжу.

— Куди лізеш? Ставай у чергу! — напали на Нонга, коли він підійшов ближче.