— А що тут таке діється? — спитав Нонг.
— А от тобі чого тут треба, коли навіть не знаєш? — зі злістю відповіли йому.
Нонг одразу зрозумів, що для його діла тут якраз найкращі умови. Він рушив у хвіст черги, щоб зайняти місце в ній.
— Цей молодчик новий. Я його ніколи не бачив, — зауважив один робітник, коли Нонг проходив мимо.
— Своїх повно, а тут ще нові лізуть, — незадоволено озвався інший.
Нонг зупинився.
— Я нікому не думаю заважати, — сказав він. — Скажіть, чого ви чекаєте?
— Ранку, — відповіли йому, і кілька чоловік зареготали.
Нонг дістався до кінця і став ззаду. Перед ним сидів літній уже чоловік, який мав хворобливий вигляд. Сидів він навпочіпки, спершись спиною об стіну і охопивши руками коліна. Нонг відчув, що цей чоловік повинен бути лагіднішим, і звернувся до нього з тим же питанням.
— А ти не знаєш? — здивувався той.
— Я не тутешній, уперше тут.
— Ми працюємо на цьому заводі і чекаємо ранку, щоб стати на роботу.
— Чого це так? — здивувався в свою чергу Нонг.
— Та нас щодня звільняють, а назавтра наймають як нових. А коли бажаючих працювати більше ніж треба, то от і доводиться ставати в чергу.
— Навіщо хазяї так роблять?
— А що їм? — зітхнув робітник. — Мабуть, це робиться для того, щоб робітники не могли утворити постійного колективу, щоб роз"єднати їх, знесилити остаточно, щоб день і ніч тримати їх у своїх руках. Стривайте ж, кляті, прийде і на вашу голову кара! — скінчив він, блиснувши очима.
Нонг побачив, що такої людини стерегтися нема чого, і одразу відкрив йому свою справу.
— У мене листівки. Треба їх поширити, а я нікого тут не знаю. Допоможіть мені.
Робітник глянув на нього так, ніби сам жандарм з"явився перед ним.
— Ну, братіку, з такими пропозиціями під"їжджай до когось іншого, — сказав він, усміхнувшись.