Амок

Нонг примостився під повіткою, разом з возієм і кіньми.

— Як ти потрапив до нього на службу? — здивувався возій.

— Мабуть, тому, що врятував його від сапі та трохи знаю голландську мову, — відповів Нонг.

— Добре плататиме?

— Обіцяє багато, але не знаю, як буде.

— Ну й пощастило ж тобі! — сказав возій З заздрістю. — Я б охоче кинув свого хазяїна та перейшов би на таку роботу.

— А коли будемо в Тенангу? — спитав Нонг.

— Завтра надвечір.

Раптом почувся жахливий крик з покою Піпа:

— Ой, рятуйте! Нонг, сюди!

Нонг кинувся в покій, за ним возій, потім господар. Вони побачили, що Піп скакає по кімнаті як божевільний і хапається за вухо. А за вухом сиділа сіра ящірка. Декілька разів Піп пробував відірвати її, але вона так впилася, що, здається, можна було б одірвати її тільки разом з вухом.

— Що робити? — з відчаєм крикнув Піп. — Її навіть одірвати не можна! Допоможіть!

Але індонезійці зовсім не злякалися, а, навпаки, засміялися. Піп обурився.

— Чого ви смієтесь! Чи не навмисне ви це зробили? — грізно крикнув він.

— Не бійтеся! — сказав Нонг. — Ніякої небезпеки нема. Не треба тільки її відривати. Почекайте трохи, і вона зіскочить сама.

— А що коли вона вкусить?

— Ні, не вкусить. Стійте тільки спокійно, не рухайтеся. Ми ж це добре знаємо.

Піп спинився, втягнув голову в плечі, зморщився від огидного почуття і став чекати. Спочатку, коли ця ящірка звалилась на нього зі стелі, Піпу здалося, ніби його обпекло. Тепер це вже минуло, і тільки відчувалося, як приклеїлося щось холодне.

Ось ящірка напружилась, роздулась і почала шипіти, як стінний годинник перед боєм. Піп заплигав знову.

— Тихо! Тихо! Не ворушіться! Не бійтеся! — закричали присутні.