Амок

— Дякую вам за пораду, — сказав Піп. — Я пам"ятатиму все це.

В той же самий час Нонг розпитував слуг і чув від них приблизно те ж саме. Але відчувалося, що вони знають щось більше, тільки не хочуть казати всього новій незнайомій людині, до того ж ще слузі білого туана.

VI. У ПЕРВІСНОМУ ЛІСІ

Мисливська експедиція. — Дива дивні. — Квітка-падло. — Жарти мавпи. — Мул у чоботях. — Чарівні вогні.

Бантамські ліси є, можна сказати, єдиним куточком на Яві, де ще затаїлася первісна природа в такому самому вигляді, якою була і сотні років тому. Цьому сприяють, головним чином, непрохідні болота, які облягають район з трьох боків, а з четвертого йдуть ще більш непрохідні, зовсім недосліджені гори. Мало знайдеться на землі місць, де б в одному кутку так поєдналися болота, гори і ліси.

Сюди іноді приїжджали на полювання резиденти, регенти, одного разу навіть сам генерал-губернатор, але вони не заходили дуже далеко, бо це зробити важко, та й потреби не було. І взагалі такі приїзди траплялися дуже рідко, один-два рази за кілька років. Разів зо два приїжджали приватні багаті особи, в тому числі один англієць; через те ніхто не здивувався, коли тепер приїхала ще одна людина.

За кілька днів зібралася експедиція в складі п"яти чоловік. Крім Піпа і Нонга, до неї увійшли вищезгаданий Хаон-малаєць близько сорока років, досвідчений і цінний помічник, та ще два чоловіки, найняті, щоб нести речі, обладнувати місця відпочинку.

Споряджена експедиція була досконало. Взяли все, що потрібно в таких справах, і разом з тим врахували, щоб усе це займало якнайменше місця і мало якнайменшу вагу. На всякий випадок взяли й одного мула.

Усі одержали від Піпа зброю. Особливо був радий Нонг, який досі не тримав у руці пі рушниці, ні револьвера. Під керівництвом Хаона він так старанно почав учитися стріляти, що через кілька днів мало не зрівнявся з самим Хаоном.

Нарешті, експедиція зібралася в дорогу. Проводжати Піпа прийшла вся місцева влада. Кожний давав яку-небудь корисну пораду.

— Не забувайте щодня приймати хіну, — казав один.

— Чи взяли ви сітки й рукавиці, щоб захиститися від москітів? — питав інший.

— Не заглиблюйтесь далеко, — радив ван-Дрон, — пам"ятайте про всі ті небезпеки, про які я вам казав. Бажаю успіху.

Піп усім подякував, попрощався, і експедиція вирушила на південь. Попереду, рядом з Хаоном, ішов у величезних, вище колін, чоботях Піп з рушницею за плечима, з револьвером і кинджалом на поясі. У Хаона була лише своя незмінна двостволка та крис. За ним ішли два помічники з мулом, а позаду — Нонг.

Десять кілометрів дорога тяглася між кампонгів, полів і садів. Потім почався кам"янистий пагорб, а за ним — ліс. Справжній ліс, природний, безлюдний, якого Піп досі ніколи не бачив.

Серце Піпа билося трохи дужче; він відчував якусь урочистість, піднесення; через кілька хвилин він буде в незнайомому, таємничому тропічному лісі, про який мільйони людей з захопленням читають книжки, а бачити могли тільки одиниці, і в тому числі буде він, Піп. Він зустрінеться з небезпечними тиграми, зміями, носорогами, яких люди бачать лише в зоопарках, за гратами, а на волі бачили тільки одиниці з одиниць, і в тому числі буде він, Піп. його чекають хоч і небезпечні, але дуже цікаві пригоди, випадки, які ваблять усіх людей, що читають про це книжки і, лежачи на ліжку, готові рискувати своїм життям, аби тільки опинитися в такому становищі. Але мрії їх назавжди лишаються мріями, в тон час як він, Піп, наближається уже до дійсності. Зрозуміло, як усе це повинно було хвилювати й бадьорити шановного мінгера Піпа.

Дорога зникла. Хаон веде експедицію знайомою тільки йому стежкою. Попереду височіє ряд яванських дубів, ніби вартові, які захищають вхід до лісу. Могутні, з гладеньким листям, вони особливо цікаві своїми сплющеними жолудями. Поруч з дубами розрослися лаврові дерева, фікуси та різний чагарник. Ще кілька кроків — і дорогу перегородили ратангові пальми. Тонкі стовбури чи стебла їх, не товщі за руку, досягають сотні метрів завдовжки, звиваються і крутяться, ніби змії, і по землі, і в повітрі, і на вершинах дерев, соком яких вони живляться. Піп сунувся пролізти поміж них, але зараз же відчув, що хтось стягнув з нього шапку. Озирнувся — шапка гойдається в повітрі.

— Що за біс? — вилаявся він.

— Обережніше! Назад! — крикнув Хаон. — З цими ратангами мати справу небезпечно.

Піп повернувся, щоб зняти шапку, але ззаду його вже тримали й кололи з десяток гачків. Він почав звільнятися від них, але напоровся руками на якісь гострі палиці. Виступила кров; справа оберталася не на зовсім приємне.