Амок

— Але ж це рисковано, — заперечили інші. — Якщо там вороги, то зацікавляться: звідки в ущелині, біля самісінької води, серед голих скель може бути мавпа?

— Коли б піднятися трохи вище, під дерева, тоді було б правдивіше.

— Чи не краще було б тихенько підлізти до них?

— По цих стінах, та в темряві, — неможливо.

— А треба з"ясувати це до ранку. Лишилося всього три-чотири години.

— Та нам, зрештою, і потреби немає занадто хитрувати! — сказав Сідан. — Не в тому справа, чи вороги пізнають нас, чи ні, а в тому, щоб ми їх пізнали, от і все. Кричи!

І серед нічної тиші почувся пронизливий крик «вав-вав»…

Замелькали вгорі тіні, ось хтось нахилився над самісіньким урвищем, але з такої висоти нічого не можна було розглядіти. Потім і звідти у відповідь почувся такий же крик.

— Мабуть, наші! — зраділи товариші.

Знову крикнули двічі. Знову така ж відповідь. Потім зверху полетіла палаюча головешка. Довго вона летіла, поки зашипіла у воді, і за цей час трохи встигла освітити чорну безодню.

— Хто ви? — ледь долинув згори голос.

— А ви?

— Ми вас чекаємо.

— Звідки ви нас знаєте?

— «Саардам».

— Чого ви стріляли?

— Давали кораблю сигнал.

— Свої! — радісно загомоніли внизу.

Але для певності ще поставили питання:

— А хто з наших знайомих є серед вас?