Амок

— Вибачте, мінгер Піп! Ми помилилися. Як голландець, ви зрозумієте, що ми на це пішли заради нашої спільної користі. Вибачте, будь ласка.

Слідчий підвівся, підійшов до Піпа і потиснув йому руку.

— Зрозуміло, ви вільні. Можеш і ти йти собі, — звернувся він до Нонга.

— Дозвольте, пане полковнику, одне запитання! — втрутився тубілець-свідок. — Чи не зустрічали вони там кого-небудь?

Нонг одразу втямив, куди повертає справа, і з дурним виразом обличчя заторохтів:

— Ми були в бадувісів. Такий дивний народ. Сидять у лісі. Ні з ким не мають стосунків…

— Почекай, почекай! — спинив його полковник. — Ми питаємо: чи не бачили ви там схожого на себе голландця? — звернувся він уже безпосередньо до Піпа.

У Нонга застукотіло серце… Зараз Піп мимоволі викаже свого рятівника!..

— Зустрів одного чоловіка, дай боже йому здоров"я! — відповів Піп. — Якби не він, то мене не було б уже на світі.

Усі присутні насторожилися, як собаки.

— Як його звати? — спитав полковник.

— Правду кажучи, не знаю добре, бо зустрічався з ним два чи три рази в дорозі. Разом приїхали на пароплаві. Потім зустрівся на ґанку установи. І, нарешті, там. Здається, прізвище ніби ван-Дейк чи ван-Декер. Знаю лише, що він представник якоїсь фірми і за її дорученням шукає землю під кофейні плантації.

— А який він на вигляд?

— Мого віку й зросту. Чорне волосся й чорна маленька борідка.

Полковник пильно подивився на свідка. Той знизав плечима й сказав:

— Принаймні це варто уваги.

— Чи не бачили ви з ним ще яких-небудь людей, крім тамтешнього населення? — знову спитали Піпа.

— З ним було ще чотири чоловіки слуг, які входили в експедицію по відшукуванню земель.

— Ну, а ти що бачив? — звернувся слідчий тоді до Нонга.

— Те саме, бо завжди був разом з туаном, — відповів Нонг.