Амок

Одного разу конвейер несподівано зупинився. Потім надійшла «телеграма», що біля фронту з"явилися два тубільці і товариші «обробляють» їх. Потім друга телеграма: тубільці йдуть допомагати.

Через деякий час з"явилося двоє людей і, видно, з радістю помітили, що тут, починаючи від капітана, усі свої.

— Товариші! — звернувся до них Гудас. — Ось ваш корабель, ваша зброя, допоможіть нам впорядкувати її.

Ці прості слова, очевидно, справили на них сильне враження.

— Завжди з вами! — відповіли вони зворушеним голосом.

І ланцюг збільшився на дві ланки. Під час відпочинку запитали, звідки вони, як сюди потрапили і що взагалі там чути.

— Нашу, землю забрав регент собі під оселю. Ми тоді прийшли сюди в гори, побудували курінь, блукаємо і шукаємо поживи. Деякий час тому ми натрапили на одного чоловіка, мабуть з ваших. Він заблудився, побився і повз ледве живий. Ми його взяли у свій курінь і доглядали, поки він видужав. Тільки вчора він пішов од нас.

— Як його звати?

— Не знаємо.

— Це, мабуть, Гоно, — сказав Сідан. — Чому ж він назад не повернувся?

— Наша справа не для нього, — сказав Сагур. — Я навіть не здивуюся, коли він приведе сюди голландців.

— Ну, це вже занадто! — промовив Сурат.

— Побачимо, — буркнув Сагур.

І після цього ще швидше пустив «машину».

Одного разу знову помітили голландський військовий корабель. Він тримався далі, ніж тоді міноносець, але завдання його було, мабуть, таке саме. Припинили роботу, сховалися і перечекали так само, як і минулого разу.

Потім надійшла нова «телеграма»: біля печери знову чули гарматні постріли і знову нічого не помітили. Невже ж знову звалився камінь? А може, це вулкан стріляє? Принаймні добре й те, що на них поки що ніхто не нападає.

Здається, нічого особливого не сталося, але якась тривога охопила інсургентів. Вона ніби носилася в повітрі.

Навіть по ланцюгу передалася. Робота посувалася шаленим темпом; люди просто з ніг падали від втоми.

Тоді Гудас зібрав нараду з товаришів, які були поблизу.

— У нас лишилося ще, — сказав він, — десять тисяч гвинтівок, тридцять кулеметів, половина патронів і багато інших речей. Боюсь, що навіть наша «машина» не встигне справитися з цим. Я думаю, чи не краще було б тимчасово скласти все це у ту ближню невелику печеру, а звідти вже згодом перенести далі. Ми б тоді підготувалися, щоб утекти звідси з кораблем, а зброю можна було б упорядкувати і без корабля. Навіть можна було б з успіхом і оборонятися.