— В такому разі припустимо, що морська вода змила в документі одну цифру. Замість “7 червня” читайте “17” або “27”, і тоді все стане зрозуміло.
— Справді, — зраділа Гелена, — від 31 травня до 27 червня…
— Капітан Грант міг перетнути Тихий океан і опинитись в Індійському! — закінчив Паганель, і всі щиро зраділи з такого висновку.
— Отже, ще одне місце в документі з’ясовано, — мовив Гленарван, — і знову ми завдячуємо цим нашому другові. Тепер нам залишається тільки досягти Австралії й розшукати сліди “Британії” на її західному узбережжі.
— Або на східному, — додав Джон Манглс.
— Так, ви кажете слушно, Джоне. Ніщо не вказує в документі, що катастрофа сталася саме біля західних, а не східних берегів. Ми повинні шукати на обох узбережжях, там, де проходить тридцять сьома паралель.
— А що, хіба у вас є сумніви? — спитала Мері.
— Ні, міс, — квапливо відповів Джон Манглс, бажаючи розвіяти тривогу дівчини. — Лорд Гленарван, безперечно, хотів лише зауважити: якби капітан Грант потрапив на східне узбережжя Австралії, то він швидко знайшов би там допомогу й підтримку. Адже це майже англійське узбережжя — воно поспіль заселене колоністами. Команді “Британії” не довелось би пройти й десяти миль, аби зустрітися з земляками.
— Правильно, капітане Джоне, — мовив Паганель. — Поділяю вашу думку. На східному узбережжі, в Туфолдській затоці й у місті Іден, Гаррі Грант знайшов би не тільки притулок у першій-лішній англійській колонії, але й транспортні засоби, щоб повернутися до Європи.
— А в тій частині Австралії, куди прямує “Дункан”, — спитала Гелена, — потерпілі, виходить, такої підтримки не знайшли б?
— Ні, те узбережжя пустельне. Жодних шляхів, котрі зв’язували б його з Мельбурном чи Аделаїдою. Коли “Британія” наразилась на прибережні рифи, ніхто там не подав їй допомоги, так, начеб це скоїлось близько негостинного африканського узбережжя.
— Але ж тоді що сталося з батьком за два роки? — стурбовано вигукнула Мері.
— Люба міс, — відповів Паганель, — адже ви певні того, що капітан Грант дістався до австралійської землі?
— Цілком певна, пане Паганелю, — відповіла дівчина.
— Ну так поміркуймо, що ж сталося з каштаном Грантом на суходолі? Тут не може бути багатьох припущень, в усякому разі не більше трьох. Або капітан Грант з товаришами добувся до англійських колоній, або вони потрапили в полон до тубільців, або, врешті, загубилися в неосяжних австралійських пустелях.
Паганель замовк, шукаючи схвалення в очах слухачів.
— Кажіть далі, Паганелю, — мовив Гленарван.
— Гаразд. Перше припущення я рішуче відкидаю. Коли б Гаррі Грант потрапив до англійських колоній, він би врятувався і давно вже повернувся до своїх дітей у рідне місто Данді.
— Бідолашний батько! — прошепотіла Мері Грант. — Майже два роки він розлучений з нами!
— Не заважай панові Паганелю, сестричко, — зупинив її Роберт, — ось він зараз нам скаже…