— Пірати! Пірати! — вигукнув Гленарван. — Вони знищать мою команду! Мій “Дункан” опиниться в руках цих бандитів!
— Саме так і станеться! — обізвався майор. — Бен Джойс захопить судно зненацька й тоді…
— То ми повинні добратися до узбережжя раніше, ніж ці негідники! — мовив Паганель.
— Але як перейти Снові? — спитав Вільсон.
— Тим способом, що й бандити, — відповів Гленарван. — Вони перебрались Кемпльпірським мостом, там перейдемо й ми.
— А що робити з Мюльреді? — спитала Гелена.
— Ми його понесемо! Будемо чергуватися! Не можу ж я покинути напризволяще мою безборонну команду, аби її перебила зграя Бена Джойса!
Спроба перейти Снові Кемпльпірським мостом була цілком здійснима, але означала піти на одчай душі. Каторжники могли зробити біля мосту засідку. Їх змагалося б принаймні тридцятеро проти сімох! Але випадають у житті такі хвилини, коли будь-що треба йти вперед.
— Сер, — звернувся до Гленарвана Джон Манглс, — перга ніж наважуватись на цю останню нашу спробу порятунку й переходити отой міст, слід пильно його обстежити. Я беру це на себе.
— І я піду з вами, Джоне, — сказав Паганель.
Всі пристали на цей план. Джон Манглс і Паганель стали спішно лагодитися в путь. Вони мали спуститися вниз за течією Снові аж до місця, згаданого Беном Джойсом, і стерегтися потрапити на очі каторжникам, що напевно нишпорили на берегах.
Отож, добре озброївшись, узявши з собою харч, двоє мужніх розвідників попрямували берегом і невдовзі зникли за високим комишем.
Їх чекали цілий день. Поночіло, вони не верталися. Тривога пойняла мандрівників.
Нарешті, близько одинадцятої години, Вільсон сповістив, що вони наближаються. Джон Манглс і Паганель знемагали з утоми після десятимильного перегону.
— Ну, як міст? Він справді існує? — кинувся їм назустріч Гленарван.
— Атож, міст із ліан, — відповів Джон Манглс. — Каторжники перебрались цим мостом, але…
— Але що?.. — спитав Гленарван, передчуваючи нове лихо.
— Вони перейшли його, а тоді спалили! — відповів Паганель.
Розділ XXII
ІДЕН