Айртон розпалився, говорячи, але враз по тому знову, збайдужів. Він гадав, напевно, що його виступ покладе край допитові, але Гленарван знову звернувся до нього:
— Я не слідчий, Айртоне, котрому доручили довести вашу провину. Це анітрохи мене не обходить. Йдеться пре те, щоб певно визначити наші стосунки. Я не питаю у вас нічого, що могло б вас скомпрометувати. То справа правосуддя. Але ви знаєте, які я проваджу розшуки, і одне ваше слово могло б навернути мене на загублені мною сліди. Ви згодні говорити?
Айртон похитав головою, як людина, що вирішила мовчати.
— Чи ви скажете мені, де капітан Грант? — спитав Гленарван.
— Ні, сер, — відповів Айртон.
— Чи ви скажете мені, де загинула “Британія”?
— Також ні.
— Айртоне, — промовив Гленарван майже благальним голосом, — коли ви знаєте, де капітан Грант, то скажіть це хоча б його нещасним дітям, вони ж чекають з ваших уст бодай єдиного слова!
Айртон завагався. Обличчя йому враз перекривилося. І все ж таки він стиха пробурмотів:
— Не можу, сер.
І зараз же додав гостро, наче докоряючи собі за хвилинну слабкість:
— Ні! Ви нічого від мене не дізнаєтесь! Звеліть мене повісити, коли хочете!
— Повісити! — вигукнув Гленарван, охоплений раптовим гнівом.
Та одразу опанувавши себе, він мовив повагом:
— Айртоне, тут немає ані суддів, ані катів. На першій же стоянці я передам вас до рук англійської влади.
— Я тільки цього й хочу, — відповів боцман.
По тому він спокійно повернувся до каюти, що правила йому за в’язницю. Біля її дверей настановили двох матросів, наказавши пильнувати кожен його рух.
Свідки цієї сцени розійшлися обурені й водночас; пойняті розпачем. Не добившись од Айртона відповіді, що мав тепер Гленарван робити? Очевидно, здійснити ухвалений ще в їдені план — повернутися до Європи, перервавши на деякий час ці невдалі розшуки. Адже сліди “Британії” загублені без вороття, а документ не припускав жодного іншого тлумачення, і всі країни, що лежали на тридцять сьомій паралелі, уже досліджено, — тож “Дунканові” залишалось тільки вертати додому.
Після спільної наради Гленарван докладно обміркував із Джоном Манглсом питання повороту до Шотландії. Капітан оглянув трюми. Пального могло вистачити щонайбільше на два тижні. Отже, запаси вугілля годилося поновити на першій зупинці.
Джон запропонував Гленарванові йти до бухти Талькауано, де “Дункан” уже поповнював якось свої склади, вирушаючи в подорож навколо світу. Це був прямий шлях, що йшов саме уздовж тридцять сьомої паралелі. Поробивши потрібні запаси, яхта попрямувала б на південь, обігнула мис Горн і повернулась Атлантичним океаном до Шотландії.