— Напевне, час уже повернутися до товаришів. Вони там сидять і з нетерпінням чекають обіцяної розгадки, остаточних наслідків нашої важкої подорожі.
Олег ляснув себе по лобі й заметушився.
— Звичайно. Я так захопився своїм відкриттям, так сп"янів од радості, що про все забув…
— І про Тамару? — спитав я жартома.
Він голосно зітхнув. Наступила коротка пауза. Нарешті хлопець серйозно відповів:
— Тамари це не стосується. Ви ж самі добре знаєте, що не можна забути того, хто завжди в серці. Ходімо!
Як тільки ми з"явилися у «вікні» білого світу, товариші одразу ж побачили нас і побігли назустріч.
Олег спустився додолу першим і майже впав Тамарі в обійми.
— Олег, Олежка, з чим ви прийшли? — нетерпляче питала дівчина, заглядаючи хлопцеві в очі.
Ми теж пильно дивилися на Олега.
— Двадцять років тому сюди, в цей незвіданий світ скель, — почав геолог свою розповідь, — проник мій дід з своїм вірним товаришем і помічником — Хатангіном, дідом Єменки. Дідусь мій був геологом рідкої вдачі й витримки і після довгих, важких шукань справді знайшов тут неоціненний скарб. Усі ми були певні, що це золото. Так само думав і той бандюга та спекулянт, організатор нападу — Пуговкін. Та ми помилилися. Золото справді є з цих горах, але його значення тут другорядне. Ще вчора я знайшов у печері інший, дуже рідкісний мінерал, який у темряві не зміг роздивитись. Я поклав невеликий уламок породи в мішок, а коли ми підійшли до цієї зогнилої хатини, я побачив на землі багато уламків такого ж мінералу. За багато років вони дуже обвітрились. Тільки розбивши їх, я впевнився, що вони такі ж, як і той кусок, знайдений у печері. Признаюсь, я вагався, поки встановив напевне, що це мінерал…
— Сто чортів з цього пекельного озера! Не тягніть, — перебив Чижов оповідача, — не зловживайте нашим терпінням!
Олег співчутливо посміхнувся і вів далі:
— Золотоносні структури тут залягають у формі кварцових жил. Це ми всі бачили в Співучій печері, де натрапили на одну з таких збіднених жил. Проте в інших горизонтах вона знову збагачується. Я виявив її сьогодні в розширеному проході, що відходить од середини шахти. В цій жилі є трохи золота, але, в основному, вона складається з рідкісного мінералу — молібденіту. В такій структурі супровідними породами бувають здебільшого кварц і слюда. Але тут природа порушила закономірність: малоцінних порід у цьому пласті зовсім небагато. Крім невеликої кількості золота, в ньому майже самий молібденіт. Для нашої країни це справжній скарб!
— Молібденіт, молібденіт… — бурмотів Чижов. — Пригадую, щось читав про цю диковину…
— Так, так, це велика рідкість, — вів далі геолог. — Молібденіт знали ще в давнину. Тоді ж виникла і його назва, бо античні природознавці Діоскарид і Пліній вважали його за графіт і називали molybdaena, тобто графіт. Інші його називали свинцевим блиском. І тільки в тисяча сімсот сімдесят восьмому році шведський хімік Шеєле довів, що цей мінерал нічого спільного з графітом не має, а ще через п"ять років швед Гьольм уперше одержав з нього метал молібден. Молібден, як і золото, розчиняється тільки в царській водці, він крихкий, плавиться лише при температурі дві тисячі двісті п"ятдесят градусів за Цельсієм. Застосовується він, головним чином, у виробництві марганцевої сталі та інших видів високоякісних сталей. Ним покривають також деякі швидкоіржавіючі сталі. Молібден використовують також замість вольфраму у виробництві електричних та електронних ламп усіх видів. Отже, йдеться про поклади, значення яких для нашого радянського господарства важко переоцінити. Я щасливий, що мені, за вашою допомогою, дорогі друзі, випала честь здійснити давні мрії мого славного предка і віддати цей скарб в руки трудового народу!
Олег скінчив. Настала урочиста тиша. Всі були схвильовані й захоплені, а в Тамари від радості та зворушення навіть забриніли в очах сльози. Дівчина ледве стримувалась, щоб не заридати від щастя. Вона повільно підійшла до Олега. Той обняв її і, нахилившись до сяючого дівочого обличчя, поцілував.
— Гірко, гірко! — гукнув Чижов, і ми приєдналися до нього.
Отже, таємниця долини була розгадана. Кожний з нас переживав цю подію по-різному. Олег блаженно посміхався, записуючи до грубого зошита дані про знахідку. Він заявив, що лишиться тут сам, бо має визначити точніше запаси молібденіту, розвідати під"їзні шляхи до глухої долини…
— А чи не час би вже подумати щасливому дослідникові й женихові про більш прозаїчні речі? — перебив його тираду Чижов.
ebooksa