— Нарешті, ми на правильному шляху! — радісно вигукнув Олег.
На висоті трьох-чотирьох метрів у стіні печери ми справді знайшли тунель і дісталися до нього за допомогою альпіністських костилів. Далі просувались дуже обережно, рахуючи кожний крок. Через шістдесят сажнів, тобто сто двадцять сім метрів, помітили глибоку штольню, що круто спускалася вниз.
Олег обв"язався вірьовкою і, освітлюючи ліхтариком стіни колодязя, обережно пішов углиб. Чижов, Єменка і я попускали канат по команді геолога. Штольня була звивиста, світло поступово тьмяніло, і незабаром перед нами зяяла тільки темна паща, яка поглинула Олега. Він гукав або смикав вірьовку, щоб ми попускали далі. Ось геолог озвався знову, але ми не зрозуміли, що він кричав. Тому я вирішив спуститися в штольню аж до першого повороту і дізнатися, що там трапилось.
Чижов не дуже охоче погоджувався на це. Але вірьовка в мене була міцна, та й спуск полегшувався тим, що я міг триматися за Олегів канат. Обв"язавшись вірьовкою, я шурхнув по гладенькій поверхні штольні у прірву.
Як тільки я досягнув повороту, почувся голос Олега.
— Стою біля виходу в долину-каньйон метрів п"ятнадцять над землею.
Я повторив його слова, щоб їх почули нагорі, а потім уже без вагання почав спускатися далі. Галерея справді була звивиста, але за першим же поворотом у неї проникало денне світло. Нарешті, я дійшов до Олега: він сидів на краю виходу з штольні, яка пролягала тут майже горизонтально.
Перед нашими очима простяглася долина, що знижувалася на південь, вдалині виблискувало дзеркало невеличкого озера.
— Знаєте, що це за озеро? — запитав Олег усміхаючись.
— Може, Чортове Око?
— Так, саме воно, Чортове Око! — запевнив Олег. — Отут кінець нашій подорожі і початок таємничої загадки. Бо в галереях, які ми пройшли, а може, й десь у цьому глибокому каньйоні, лежить досі не знайдений скарб. Здається, долина зовсім замкнена, бо я не бачу ніякого виходу з неї. Ви гляньте, навколо тільки прямовисні скелі, які, напевне, з усіх інших сторін взагалі неприступні. Я дивуюсь дідусеві, як це він знайшов таке загадкове, рідкісної геологічної структури місце.
Олег раптом замовк, напружено вдивляючись у невеличкий лужок біля озера. Потім квапливо дістав з футляра бінокль, з хвилину дивився на нього і збуджено вигукнув:
— Ось погляньте, погляньте, там стоять кілки, це залишки якогось житла… Там, напевне, жив мій дід! Негайно ж униз!
Я почав умовляти збудженого геолога, щоб він не поспішав спускатись у каньйон. Але Олег наполягав на своєму: йому хотілося ще сьогодні бути біля озера.
Звісивши ноги, геолог сидів біля виходу, мабуть, не в силі одірвати свого погляду від панорами каньйону. Я мовчки відійшов і повернувся тунелем назад аж до місця крутого підйому. Гукнув Чижову та Єменці, і ті витягли мене нагору. Товариші засипали мене запитаннями.
Коли я розповів їм про наше відкриття, Тамара від хвилювання аж присіла і радісно заплескала в долоні. Чижов тримався спокійніше. Він почухав за вухом і сказав:
— Отже, тут кінець нашій експедиції. І після цієї проклятої подорожі з усіма труднощами й небезпеками нам доведеться ще чортзна-скільки чекати наслідків?
— Рівно стільки, скільки нам буде потрібно, щоб знайти цей…
— Еге ж, — перебив мене Чижов, — цей невидимий, дивовижний, таємничий чортів скарб! І ви, шановні друзі, гадаєте, що я зможу тут сидіти, мов сова на гілляці, й чекати, поки ви простукаєте скелі, облазите всі ходи, тунелі, горизонти і всякі там закутки? Мені треба вертатись до Вертловки! Через дванадцять днів відкривається крайова конференція колгоспників і членів мисливських кооперативів, на яку я обраний делегатом. Я не можу нехтувати громадськими обов"язками. Олег Андрійович має час, то й нехай собі тут шукає, вистукує, розкопує, розгрібає і вимірює — це його спеціальність. Що ж до вас, Рудольфе Рудольфовичу, то, мені здається, ви теж не маєте зайвого часу, хоч, видно, чомусь не поспішаєте.
Чижов казав правду. Моя відпустка невблаганно наближалася до кінця. Мене чекали службові справи в далекому Ленінграді. Тому я, згнітивши серце, легенько кивнув Чижову на знак згоди, і це викликало несподівану реакцію в Тамари. Вона підхопилася, взялася в боки і гнівним голосом почала вичитувати Чижову за нетерпіння й недооцінку виключного значення нашої незвичайної експедиції. На закінчення дівчина заявила:
ebooksa