— Не вигадуйте, — буркнув Шульгін.
— Серйозно. Коли ведмідь кинувся на мене, я пальнув йому прямо в лапу. Та звір блискавично повернувся, куля вискочила через спину й поранила мене самого, на щастя, легко, — от сюди, в плече.
Сказавши це, я повернувся й пішов геть від остовпілого Шульгіна. Лісничий щось буркнув і, нарешті, зареготав. А я швиденько попрямував галявиною шукати товаришів.
Сама пригода й білування ведмедя забрали чимало часу, а тому нам довелося отаборитися. Ми вибрали місце під горбам на березі струмка. З ведмедя Старобор узяв тільки задні стегна, засолив їх і обклав хвоєю. Єменка й Чижов поралися біля шкури, вишкрібаючи з неї жир і натираючи попелом.
— Ну от, шановний Олегу Андрійовичу, ви маєте ще одну пам"ятку про тайгу, — оказав Чижов. — Але якщо й надалі так підуть справи, то наш в"ючак не потягне здобичі.
— Майбутні трофеї можете сміло вантажити на мого коня, — гукнув Шульгін.
Після доброї вечері всі пили чай з «пахучою галузкою». Ми відчували спрагу й наливали кухоль за кухлем, хоч сам напій мало кому подобався.
Я підсів до Тамари та Олега, щоб запитати, як оправи, але дівчина заговорила першою.
— Я послухалася вашої поради, бо вважаю, що ми з Олегом ще мало знайомі. Нам, справді, варто частіше бувати разом, щоб краще познайомитись. Як ви гадаєте?
— Чим швидше ви впізнаєте одне одного, тим краще.
— Те саме казав і я, але в Тамари свої погляди. Може, разом нам пощастить її умовити.
— Навіщо! Хіба не ясно, що ми знаємо одне одного настільки, щоб сміливо судити про глибину почуттів, які спалахнули так раптово?
Олег допитливо глянув на мене, але я заперечливо похитав головою і звернувся до Тамари:
— Може, ви ще скажете, що для пізнання навколишнього світу і себе самого однаково що вивчати — зорі чи власне серце? На це я міг би відповісти, що ви нещирі або начиталися старих книг. А це вам не личить. Запам"ятайте, Тамаро: щасливий той, хто любить серцем і без зайвого самоаналізу може сказати, наскільки його любов справжня й міцна.
— Ви це з досвіду чи теж десь вичитали? — сміючись, запитала дівчина.
— Це уроки життя, — відповів я сухо. Тамара замислилась, а потім суворо сказала:
— Чиїсь погляди на любов не повинні бути для нас еталоном. Думаю, що ми з Олегом порозуміємось і зможемо щось вирішити тільки після повернення до Вертловки.
— Ну, звичайно, я — за! — прохопився Олег, поглянувши на Тамару. І мені здалося в цю мить, що вони розуміють одне одного по очах, читаючи поглядом те, чого раніш не помічали і до чого іншим немає ніякого діла.
Я підвівся й пішов до палатки.
Незабаром зовсім стемніло. Ми вкладалися спати, але сон ніби хтось відігнав. Я повертався з боку на бік, Олег у своєму мішку теж не спав. Що ж, для нього це було цілком природно. Але чого ж моє серце б"ється дужче, ніж звичайно?
ebooksa